їнським, теж південним, теж талановитим, але таким приборканим, пригнобленим у своєму розвитку.
З Неаполя морем до Ґенуї, де великий памятник Колюмбові і таємнича краса Campo Santo. Далі через Альпи все вгору до кліматичної стації Беатенберґ, під
саму Мон-Розу, в густі смерекові ліси над Інтерлякеном, в чудову сувору місцевість, де лікувалась моя сестрінниця Оля Камінер. Люцерн з роковим історичним святом незалежности, коли все озеро, береги та гори ілюміновані, а всі готелі так переповнені, що ніде не знайдеш хати. І нарешті найкраще таке вже знайоме Женевське озеро. Тут на французькому березі в маленькому місті Evians les Bains ми прожили майже місяць. Ол. Ол. був з нами недовго, його закликав Вовк до Парижу. Товариші не бачились 20 років. Вовк лише мріяв про поворот на Україну, хоч у Парижі, в колах французьких учених антропольоґів та етноґрафів, користувався чималою повагою. Ол. Ол. поїхав до нього, щоб обмірку-
