Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/173

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

шевше, яке могло-б розійтися серед народніх мас. І ось саме у це народне дешеве видання влада найбільше боялася пускати цілого »Кобзаря«. Але якось пощастило таки виконати задумане.

Взагалі в петербурзькій громаді були люди щиро віддані українській ідеї і з широким світоглядом, такіг як Стебницький, Лотоцький, Забіла й інш.

Дуже симпатичною людиною був П. Я. Стебницький. Син священика з містечка Корсуня, він усе своє життя пройшов, не зазнавши ані великого особистого щастя, ані високого становища, прожив усе життя в невтомній праці на користь українського народу, і в цьому кришталево чистому житті не було ані зерна неправди, ані краплини еґоїзму, себелюбства. Завше скромний, не висовуючись ніде наперед, він виконував у Громаді завше найтяжчу працю, освітлюючи її найширшим розумінням її ваги. Серце П. Я. було повне любови до людей, любови активної, він завше був готовий кожному допомогти — це добре знала вся тодішня українська молодь у Петербурзі, знали це всі, хто мали з П. Я. які-небудь ближчі відносини. Чулий, добрий, шляхетний у всіх своїх вчинках, він жив самітний і завше так тепло, так затишно було в його парубоцькому помешканні в самому центрі холодного бюрократичного Петербургу, куди він запрошував нас, членів української Громади. Так багато українського було в цих невеличких кімнатах, стільки сердечности в його відносинах з товаришами. Стебницький служив у редакції якогось адміністративно-статистичного органу міністерства хліборобства і, завше акуратний, сумлінний у своїй праці, користувався, не зважаючи на своє українство, пошаною з боку начальства. Але П. Я. постійно тягло на Україну, він тільки й мріяв оселитися у Києві і навіть купив там невеличкий шматок землі. Усій петербурзькій громаді він визначав напрямок, тихенько, не висуваючись ніколи наперед, але працюючи день і ніч, виконуючи свій обовязок, і службовий, і громадський з ідеальною сумлінністю, уміючи і петербурзьку українську молодь і старших українців навернути до праці, корисної для України.

Як тільки розпочалась Українська Революція, Стебницький поїхав до Києва, щоб всеціло віддатися праці для нашої новонародженої Республіки. Ми зустрілись