Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/195

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

хвилі бились об камінь. І ось несподівано до їх могутнього голосу приєдналася зовсім инша мельодія — ніжна, тиха, така знайома, рідна: жайворон піднявся з верхнього поля за скелями і заспівав свою безжурну любу пісню. Наче хтось близький привітав нас на чужині. Як прекрасно єдналась його мельодія з величною музикою морських хвиль.

Ми згадали, що треба шукати помешкання, треба пообідати, і вернулись вузенькою стежкою межи скелями і океаном. Але що це сталося, коли ми вернулись на те місце, де пів години тому океан заливав майже вулицю села — тепер він щез, не було води, виступили купи чорного та сивого каміння, між ними стояли де-не-де калюжки води, по мокрому піску поволі пересувалися краби, в калюжках ховалась під камінь риба. Це був відплив, море виблискувало ген-ген далеко, може за верству. Що дня в 12-ій годині відбувалось це цікаве явище, яке вперше нас так здивувало. Але скільки втіхи воно давало мойому хлопцеві, коли в самих плавках з юрбою дітей він ловив риб, креветок, міг спостерігати ріжних раків, ганявся за водяними павуками. Далеко заходити по цьому привабливому мягкому дні було небезпечно, бо приплив починався раптом, хвилі надходили, заливали »дно«, каміння, і перед їх упертим наступом втікали не тільки діти та баби, що збирали устриці, а й цілі фіри відїжджали як-найскорше, навантажені торбами з устрицями, рибами, креветками. Ані на Середземному, ані на Чорному морі не доводилось мені бачити такого величного явища, як цей приплив на Атлянтичному океані.

Того самого дня ми оселились у якогось напів-інтеліґентного власника невеличкої віллі коло самого моря, з чудовими трояндами під вікнами. Обідали в селянському ресторані серед рибалок. В селі були тільки хлібороби та рибалки. Цілі дні ми з сином були на березі, не могли відірвати очей від велетня, бурхливого, зелено-сивого або при місячному світлі сріблясто-іскристого. Гарно жилось нам. Тільки тут, серед простого населення, ізольована від усякого суспільства, серед величної природи, почала я відходити від свого тяжкого, горя — смерти Міші. Ми плавали човном, пароплавом їздили на острів, де Наполєон провів першу ніч вигнання, коли його везли на заслання, в Ля-Ро-