чала я, але кожна слухачка вибирала собі з них таку, яка їй більше подобалась. На викладах цих була ґрупа слухачок, що вкупі здавала практичні лєкції-іспити. Кожну лєкцію після її закінчення розбирали, критикували. На цих лєкціях слухачки набиралися більше знання, ніж на теоретичних викладах. Тут часто повставали і загальні педаґоґічні питання. На жаль, на курсах було дуже мало українок, і пізніше, коли на них настав попит, нам дуже бракувало для орґанізації перших українських дитячих садків свідомого педаґоґічного персоналу. Найкраще прикладали до життя свої знання мої слухачки-жидівки, і коли український уряд дав жидам повну волю національної освіти, найкращі дитячі сади, які мені доводилось бачити і в Києві і в Камянці, були жидівські.
Так несподівано повернулась я до педаґоґіки, якої я вже більше не покидала потім. З Фльоровим у мене назавжди залишились найкращі відносини і в Києві, і коли він переїхав до Москви, — я завжди заходила до нього, як приїздила туди на Різдво до своєї дочки. Підчас одного такого побуту в Москві я познайомилась із славетним тенором — свідомим українцем Іваном Алчевським. Він саме орґанізував тоді в Москві український музично-театральний гурток »Кобзар« і на Різдво влаштував концерт із творів Степового-Якименка. Якова Степановича викликали з Петербурґу, помешкання моєї дочки наповнилось співами, грою на клявірі. Алчевеький чудово виконував народні українські пісні. Це був широко освічений музикант, кожний музичний твір, кожну свою оперову партію Алчевський глибоко студіював і завжди правдиво виконував. Це був один із найвидатніших Фавстів і Ромео. Твори Степоого він теж так добре вивчив, що, здається, розумів кожну його пісню краще, ніж сам композитор. Концерт вийшов дуже блискучий. Співала на ньому й моя донька Люба. На концерті побачила я майже всю українську кольонію Москви. Вона не була така численна й активна, як петербурзька. На цьому концерті я зустрілась з Петлюрою, вперше після нашого знайомства в Полтаві. Він редаґував у Москві український журнал »Украинская Жизнь« і був ним дуже захоплений. Небіжчик Саліковський був головним редактором, я його тоді теж побачила вперше.
