треба було коштів. Рівночасно з усім цим клопотом і працею провадився український шпиталь в колишньому помешканні Українського Клубу, що мав тепер тільки дві кімнати внизу, бо збиратись українцям тоді було невільно. Цілий другий поверх обернули в шпиталь для ранених. Там українські вояки знаходили не тільки лікарський догляд, а й найліпші санітарні умови, добрий харч (бо це був один з небагатьох шпиталів, де адміністрація не тільки не розкрадала коштів, а ще свої гроші вкладала). Вони мали там теж і моральну підтримку: їм читали книжки, влаштовували світляні картини, концерти, неграмотних вчили української грамоти.
Тимчасом Київ усе більше набирав воєнного вигляду. Багато шкіл перевезено тоді в инші міста, далі від небезпечного кордону Австрії (вже австріяки одного разу заходили в Камянець, — так, проводжаючись, не на довгий час, чому-ж би їм не заїхати й до Київа?). Почали забирати студентів до війська. На провесні 1915 р. Ол. Ол. став нездужати, знову почались напади астми, він мусів покинути виклади і цілий місяць пролежати в ліжку, дихаючи киснем. На Великдень з Москви приїхала Люба, що вже скінчила там науку співу в консерваторії. Наприкінці великодніх свят Ол. Ол. поправився настільки, що його можна було перевезти до Винниці, де він завжди найкраще поправлявся. Але не така тепер була атмосфера, щоб нервовій людині легко було поправитись. До лісу боязно було ходити, бо там ховалися люди, що ухилялись від військової служби, в місті було повно війська. Лозінський і ґраф Гейден цілком віддались праці для потреб війська, культура вже на цей час не мала ніякого значіння. Розмови сусіди нашого, штундаря були вже не на євангельські теми, а на апокаліптичні. Було тяжко, сумно, всяка праця падала з рук. Вже починались розмови про евакуацію Києва. Ол. Ол. хвилювався, ми благали його подати заяву про вихід зі складу професорів, бо бачили, що на спокої Ол. Ол. ще міг би довго жити й потроху працювати, але залишатися професором, ризикувати на якусь евакуацію, на це не могло вистачати сили у хорого. Але Ол. Ол. ставив справу на инший ґрунт: »Коли корабель в небезпеці, то з нього, — казав він, — втікають лише пацюки. Київський Комерцій-
