ний Інститут переживає тяжкий момент і професори, що розуміють овій обовязок, мусять його підтримувати. Евакуація, то й евакуація, поїдемо всі разом!« Ця упертість Ол. Ол. дуже хвилювала всю нашу родину. Йому було тоді 67 років, час було, вже спочити від такого неспокійного життя. Але на початку жовтня вже все було готове до евакуації університету, комерційного інституту, фреблівського інституту. Куди? До Саратова! Так далеко! На чужину! А Ол. Ол. цікавиться, які то пісні він там почує на Волзі!
Великий натовп був на вокзалі, коли ми з частиною професорів вирушали до Саратова. Всі були схвильовані. Ті, що виїздили, не знали, що спіткає їх там далеко; ті, що залишались, боялись ворожого наступу, а всі разом зі страхом думали про долю свою й инших. Як більшість нервових людей, я завжди жила передчуттями, і тепер залягло мені на серці тяжке темне передчуття… Вже в дорозі бували такі моменти, коли Ол. Ол. було дуже погано: астма забивала йому дух. Але потім це проходило, і Ол. Ол. ставав дуже веселий, балакав з колєґами, співав. З вікон видно було вже чужі поля, засаджені соняшником, де-не-де показувався верблюд, мова на вокзалах була типова великоруська з волзьким »оканням«. Увечері на одній з вузлових станцій, на великому вокзалі, Ол. Ол. спокусився зїсти риби: »треба ж волзької риби скоштувати« — жартував він. Та й не догляділа я свого недужого; ця риба дуже йому пошкодила, майже була одною з причин його смерти! До Саратова приїхали ми ранком. В дорозі адміністрація Комерційного Інституту всіх заспокоювала, що в Саратові все готове для нас, але, коли ми приїхали, то жадного ладу в цій справі не було. Шукали директора, — він виїхав шукати когось із старших начальників адміністрації, — всі відмовлялись, що нічого не знають і що помешкань в Саратові вільних нема. Примістили нас — кількох професорів з родинами та кількох студентів, — в самісінькому центрі міста. Я за ціле життя своє не бачила такого брудного та смердючого житла. І в кімнаті, і в коритарі не можна було дихати від задушливого смороду, а Ол. Ол. міг дихати тільки киснем. Тої самої ночі він заслаб на шлунок, наслідком чого дуже охляв, а це було для нього дуже небезпечно. Покликали лікаря.
