Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/207

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Він оглянув хорого, в серці не знайшов нічого загрозливого, наказав лежати й як найскорше виїхати з цього готелю. Мені дали кілька адрес, і я поїхала шукати помешкання й вернулась додому тільки ввечері, але з деякими позитивними наслідками. Ол. Ол. підбадьорили мої інформації, і ми зважились, як тільки йому поліпшає, зараз же перебратися в одну з вибраних кімнат- Але доля вирішила за нас инакше. Тої самої ночі Ол. Ол. помер від остаточного нападу задухи. Коли такі напади бували в нього в Києві, ми відразу діставали кисень і рятували дороге життя. В Саратові, та ще вночі, наші студенти кидалися в ріжні лікарні й не могли нічого дістати. Смерть Ол. Ол. застала нас з сином зовсім непідготованими, на чужині, без жадного певного пляму дальшісго життя. Інститут зробив пишний похорон свойому професорові, цій справжній жертві евакуації. Тіло Ол. Ол. повезли до Києва. Приїхали ввечері на той самий вокзал, де тиждень тому так стискали мені серце тяжкі передчуття. На вокзалі було повно вояків. Нас зустріла моя родина й любі Старицькі. Одвезли труну у Володимирський собор. На другий день перед останньою похоронною службою я попросила відкрити труну, Люди вагались, боялися смороду, я стояла на свойому, і Ол. Ол. відкрився в труні, як живий, — спокійний, лагідний, без жадних ознак гниття, хоч це був уже 5-й день смерти.

Поховали Ол. Ол. на Старому Байковому кладовищі, недалеко від могили його батька, військового лікаря, що помер від холєри. Не скоро спромоглись ми поставити на могилі памятник, але в 1917 р. він уже стояв, з чорного мармуру, з портретом Ол. Ол. і віршем Шевченка:

 Раз добром налите серце
Ввік не прохолоне!