мали пісні, а між ними деколи й українська. Маленька хатка вже не вміщала численної родини старого рабіна.
Коли він помер, старший син перебудував її на просторий будинок з досить великою залею, мрійним бальконом у задумливий сад, де кувала зозуля, а по ночах не давав спати закоханий соловій. В залі появилося піяніно, а в другій кімнаті стояв білярд. І молодь Паперні й молодь Алешні поєдналась та трохи не щодня на бігунках приїздили до нас старші сини Камінери, студенти.
Були в нас і більш віддалені сусіди, з якими ми стрічалися, хоч і не так часто. У віддалі 15 верстов від Алешні по дорозі на Городню лежало невелике сільце Будище, що в ньому була буда — шкляна гута. Там жили дрібні землевласники Червінські, господар, що завжди ходив у якомусь широкому короткому піджаку, господиня — мила хоровита жінка з гарними темними очима, двоє синів, Петро і Микола та дочка Маня. Ще зчаста гостювала в них сестра, Агафія Олександрівна Миклашевська, вже немолода панна, що дивувала мої дитячі очі високою зачіскою. Завжди чепурно одягнена, вона намагалась вдавати з себе молодшу. Маня була трохи старша від мене, чорнявка з смуглявим лицем та чорним волоссям, дуже соромлива. В нас якось не навязалися дружні відносини і я не любила в них гостювати. Але дорога на Будище нас завжди бавила. Вона тяглася зпочатку т. зв. »дядюшкиною дорогою«, що по ній гуляв майже щодня мій хорий дядько, а далі полями, левадами і лісками. Ми часто вискакували з екіпажу і бігли за ним услід, радіючи простором, якого мало було в нашій лісній місцевості. Червінські були дуже добрі люде, що з усіх сил намагалися, з убогих засобів, що давав їх невеличкий маєток, дати як найкращу освіту дітям. Сини покінчили Московську Розумовську Академію, а Маня ґімназію в Чернигові. Їй не пощастило в житті. По смерті батьків вона вийшла заміж за селянина з Будища, що став згодом пяницею. Маня соромилася свого чоловіка, але пробувала виправдати своє одруження тим, що він добре розумівся на господарстві. Її брати були дуже розумні, молодший Петро балакучий, а старший Микола більш мовчазний і спокійний. Памятаю, як оба вони приїхали провідати
