тичний семинар при моїй катедрі, ми звернулись до одного добродійного захисту, щоб нам виділили гурток дітей 4–6 літ, яким могла би займатися щодня одна з наших курсанток і щоб там могли б провадити свої практичні лєкції курсантки відповідного курсу нашого Інституту. Нас приняли не дуже ввічливо. Установа, що опікувалася цим дитячим інтернатом, була цілком архаїчна, з фарисейсько-набожним настроєю. До дітей ставились суворо, вони ввесь день були в роботі, вязали панчохи, а коли кінчали їх, то панчоху розпускали і дитина знову починала вязати з тих ниток нову панчоху. Дітей карали тяжко й образливо. Наші фреблянки жваво орґанізували потрібний їм гурт і почали переводити з ним заняття. Вони внесли в цей захист промінь радости й окружили бідних діточок своєю ласкою й розумною опікою. Кермувала цею справою свідома учителька Люба Нартова, яка перед тим вела в Полтаві зразковий дитячий майдан. Щиро, віддано працювала вона й її товаришки в цьому захисті »Саратовського Благотворительного Общества« та чимало натерпілася, намагаючись прояснити витворену там атмосферу брехні та жорстокости.
Вся ця напружена праця допомагала мені переживати моє страшне горе. Зимою було виходимо з дому о 8 годині рано — мороз лютий, сніг під ногами скрипить, на Волгу глянеш нема річки, все кригою вкрите, по якій люди ходять і їздять з берега на беріг. На обіді десь в їдальні (а їх було кілька в Саратові) зустрінешся було з своїми, побалакаєш та й знову на працю біжиш. І тільки ввечері повертаєшся додому, — я із своєї школи, Юрко з приватних лєкцій, які дістав собі, або з університету, а повечерявши — знову працюєш: готуєшся до викладів. Та оця буденна праця, що провадилась серед чужої московської суспільности, мало давала для душі.
Але була у мого сина й у мене більше святочна праця, без якої тяжко під моральним оглядом жилось би нам на чужині, і вона теплом гріла наші осиротілі серця. Ця наша втіха — то були наші близькі взаємини з українськими студентами, що евакуувались разом з університетом і з Комерційним Інститутом. Вони приятелювали з моїм сином і для них наша хата на чужині була, як рідна оселя, до якої вони свобідно приходили і вдень
