і пізнім вечером, з усіми своїми турботами. В маленьких кімнатках збиралось інколи по 30–40 душ, шумів самовар, лунала українська пісня, відбувались загальні розмови про війну, про її майбутні наслідки для України. Були між нами люди ріжних поглядів, ріжного виховання, та це не порушувало нашої дружної гармонії, й усі ми тримали високо серед чужинців репутацію української еміґрації. На Різдво вирішили йти колядувати до всіх професорів, українських і місцевих. Саратовці ахнули від захоплення — так сподобались їм наші колядки. В лютому приїхала дочка Люба нас відвідати. Користаючи з цього, влаштовали ми на масляну концерт українських пісень. В Саратові був звичай їздити на масляну їсти млинці до ресторану на тому боці Волги. Поїхали і наші студенти »тройкою« через річку, сковану кригою, але повернулись не дуже задоволені: млинці, справді, були добрі, але занадто було все там пяне, огидне.
Окрім взаємної симпатії наш гурток був тісно обєднаний спільною громадською працею. Майже одночасно з нами до Саратова прибули численні родини селян, що були евакуовані з Правобережної України з фронтової полоси. Розташували їх в якихось брудних напівтемних казармах. Були між ними старі діди з глибоким безнадійним сумом в очах, були й жінки з малими, трохи не голими діточками. Як вони страшенно нудилися в цих казармах! Чужа, незрозуміла їм мова, харчі дуже обмежені, жадної праці, жадного заробітку. Як тільки наше студентство дізналось про такий тяжкий стан цих жертв війни, зараз заходились, щоб помогти їм якось краще налагодити життя. Заклали свій комітет спеціяльно для опіки над евакуованими нашими селянами, звернулись до саратовських установ, що займалися справою евакуації, щоб поліпшити харч, познаходили деяку працю дорослим, оточили їх рідною атмосферою, в темних казармах залунала українська мова, українська пісня. Курсантки орґанізували навчання грамоти дорослих і дітей, добули ліхтар із світлинами, провадили читання й усім серцем віддались справі культурної опіки над земляками.
Прожита була довга тяжка зима. Надходила весна. Почулися балачки про поворот до Києва, додому, бо
