I. Української Гімназії у Києві імени Шевченка. По селах почали відкриватися Просвіти. Росіяни посилали телєґрами до Тимчасового Уряду в Петербурзі, благаючи рятувати »руських« дітей від насильної українізації, а це було цілком неправдиве, бо, здається, ніде на світі ні один нарід не шанував так національних прав своїх меншостей, як це робили українці.
На літо поїхали ми в Алешню. Там настрій селян не був такий піднесений, як на Київщині, але всеж панувало зацікавлення справами й селяни закликали мене на свої збори, прохали розказати й пояснити їм, що навкруги твориться, що таке автономія, федерація й до кого саме їм, алешнянам, приєднуватися — чи до Росії, чи до України. Їх сумніви хотів розвіяти один з молодих парубків таким способом: »Україна? — казав він. — Я знаю Україну, я їздив на Полтавщину горшки продавати. Ах, як багато там хліба! Я до України приєднаюсь!« Але старі мовчали й з сумнівом вдумувались в нові слова, намагаючись зрозуміти нові явища. А тут всеж провадилась якась освідомлююча робота!
Тимчасом сформувалось перше українське правительство — Ґенеральний Секретаріят Української Центральної Ради. Секретарем освіти став Іван Стешенко, людина тверда в своїх національних переконаннях, і він сміло попровадив свою лінію. На початку серпня Стешенко офіціяльним папером закликав мене на посаду керовнички в його секретаріяті двох відділів — позашкільної освіти й дошкільного виховання. Я з радістю прийняла пропозицію й зараз поїхала до Києва. Секретаріят не мав іще тоді власного помешкання — він розташувався в круглому кулюарі Центральної Ради. Радісно було братись за таку рідну працю. Скоро я побачила, що знаю її добре теоретично, та не маю досвіду, як провадити її практично на цілому терені величезної України. Але в мене пізніше зявились дуже гарні помічники — Крижанівський у Києві й Ш. в Камянці. Із Стешенком приємно було працювати. Це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справ звертав він мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла: негайна українізація народньої освіти усіх шкіл й усіх шкільних установ. Він порвав усі традиційні звязки з російською школою, бо сам,
