Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/222

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

одну з чергових траґедій — вибух складів військового матеріялу на Звіринці, що напевно був ділом большевиків. Було багато жертв в людях і зруйновано цілу дільницю.

Українські національні кола також насторожилися й почали мобілізувати свої сили. Навіть гетьманці розчарувалися гетьманом і разом з іншими українськими партіями творили одноцілий національний протигетьманський фронт. Орґанізувався Національний Союз, під проводом Винниченка. Гетьман все більше оточував себе москалями й почали ширитися чутки, що він провадить переговори про федерацію з Росією — страшне слово для того часу. В українських колах часто обмірковувалось питання, чи підтримувати гетьмана, чи брати участь в уряді, коли гетьман закликав поступових українців на урядові посади і майже завжди одноголосно приходили до неґативної відповіди на ці питання. Коротка участь ес-ефів в кабінеті Лизогуба й їх невдала спроба спровадити політику гетьманського правительства на українські тори тільки потвердила слушність позиції Національного Союзу.

Вже визрівала думка ізолювати цілком гетьмана, перевести відповідний Coup d'Etat і гетьманство замінити знов на республіку. — Але кого поставити на чолі? А тут що-день зростала небезпека й з боку большевиків: вони знову насувалися на Україну. У Києві большевики вже походжали одверто, вербували собі прихильників на мітінґах.

На той час випущено з тюрми Петлюру. Я зустрілася з ним на засіданні Національного Союзу. Не забути мені цього історичного засідання в маленькій кімнатці нового клюбу на розі Прорізної вул. Нас було небагато, із жінок була я одна. Проти мене сидів Петлюра у військовій уніформі, трохи змарнілий від тюремного життя, але з такими самими промінястими очима. Винниченко, яко голова, відкрив засідання болючим запитом: „Ми мусимо сьогодня вирішити, — сказав він, — чи маємо силу скинути гетьманат з його москвофільством і з чужоземними господарями, чи ми мусимо скоритись і підпорядкуватися їм“. По цих словах настала тиша. Питання було поставлене руба і всі боялися сказати остаточне слово. Але я не могла мовчати: діяльність Кістяковського, приятелювання Скоропад-