влаштували на честь Петлюри й усіх його отаманів парадний обід в салях Українського Клюбу. Як було тоді весело! Як щиро ми вітали наших переможців. І я вітала від усього серця. А Петлюра, як завжди, зрікався усяких похвал, перекидав увесь успіх на мужність своїх співробітників, особливо вихваляв таких героїв, як Болбочан, Сокирка. Хто міг тоді гадати, яка траґічна доля їм судилася.
В бувшій палаті гетьмана розташувався новий республіканський уряд — Директорія: Винниченко, Андрієвський, Петлюра, Швець і Макаренко. Почалось нове українське республіканське життя. Але ще в будинку Центр. Ради сиділи арештовані, так звані „добровольці“, що з наказу гетьмана мусіли боронити Київ від „бандитів“. Вони не мали ні сантименту до гетьмана, ні особливої прихильности до Петлюри, а просто, як призивні, мусіли стати в ряди війська. Тепер вони зі страхом чекали, яка то доля їх спіткає. Там сидів і мій небіж, Олександер Русов. Коли я прийшла до цього „добровольця“ довідатися, що з ним діється, то застала коло будинку багато матерів, які хапали мене за руки, із слізьми в очах благаючи врятувати їхніх дітей. Були там і високопоставлені пані, що силкувались говорити до мене по українськи, були й справжні українки. Я запевняла їх, що новий український уряд ніколи не покарає несвідомих юнаків. Мій син Юрко й я поручилися за всіх, хоч трохи нам відомих хлопців. Скоро всіх їх випустили на волю.
Запрацювало жваво й наше міністерство освіти, і наша Учительська Спілка. Учителів, що їх позаарешту- вав Кистяковський, випустили. Для забезпеки вчительства уряд асигнував чимало грошей. Гарно працювалось, але не довго. Почали ширитися чутки, що між Петлюрою й Винниченком повстають конфлікти на ґрунті ріжниці поглядів. Петлюра зоставався соціял-демократом меншевиком, а Винниченка тягло до комунізму, як він сам признається у своїй книжці „Відродження Нації“. Були це ріжниці й принціпіяльної й тактичної натури, які довели нарешті до поріжнення двох визначних провідників повстання й дезорґанізації Директорії. Центральну Раду замінив Трудовий Конґрес, що скликаний був в січні 1919 р. Конґрес мав залагодити багато пекучих справ, а між інш. справу форми
