Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/231

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ацію, найтяжчу, бо їхали вже, самі не знаючи, куди, навіть не всі міністерства в те саме місце. Нам призначили Рівне. Що це за страшне місто! Повне жидів, без жадних культурних умов життя. Тут уже ми засумували. Надійшли Великодні Свята, а грошей ні в кого немає. Настрій препаскудний. Чорним хлібом (та ще яким чорним!) з чаєм розговілись замісць паски. Великодньої ночі, як задзвонили на заутреню, вийшла я з своєї хати на подвіря — ніч тепла, тополі пахнуть, дзвони гудуть. Стояла й скрізь думкою облетіла. Що тепер у Києві, а що з дочкою на далекій Чернигівщині, як там Юрко, чи вибрався з Камянця до приходу большевиків, — він мав виїхати з Дм. Дорошенком за кордон. Аж до світу стояла, журилася за всіх і знала, що всі, що були тут зі мною, в Рівному, так само сумують. На перший день Великодня п. Холодний, щоб нас трохи підбадьорити, запропонував усім спільну прогульку. Зібралось нас яких десять люда й пішли в прекрасний ліс за містом, збирали весняні квітки. Холодний оповідав нам про їх українські назви та вживання їх серед народу. Дозволили собі навіть маленьку розкіш — у лісника випили молока, замісць обіду. Спробували заспівати хором, але нічого не виходило, якийсь невимовний сум панував у всіх на душі. Пішли додому, а тут як настигне нас злива — змокли всі до нитки.

Політичне становище не кращало. Почали до нас ходити залізничники, обмірковували становище, до якої партії звернутися, у кого шукати помочі. Спочатку ми схилялись до єднання з ними, але коли одного ранку довідались, що один із залізничників, Оскілко, зрадив Петлюру й виступив проти нього, то ми всі одсахнулись від таких діячів. Скоро після цього виявилася конечність покинути нам Рівне: большевики були вже зовсім близько, а на жидівське населення не можна було покладатися. Призначили нам вагони III. кляси, і ми всі посунули на двірець. Там простояли кілька тижнів! У ваґонах було тісно, розкластися не було де, на дворі сльота. В тому самому ваґоні, де й я, мешкала була родина Іваненків. Вони, на щастя, мали свій власний прімус, — і ми хоч гарячою їжою були забезпечені. Цілий день було шумить той прімус, то для них, то для сусідів. З харчами взагалі було тяжко. Чого в жидівок не дістанеш, того вже ніде нема. І з туалетою погано було: