вискочиш, було, ранком з ваґону, щоб умитись коло помпи — уже натовп людей стоїть. Поки дочекаєшся, то вмиватись відхочеться. Обіч наших ваґонів стояли ваґони Уряду, ясно освітлені електрикою, з власною кухнею. Там увесь час відбувалися засідання, вирішувалися питання, що робити далі. Залишався один вихід — дальша евакуація, бо большевики вже зайняли Поділля й кільцем оточували Уряд, що сидів у ваґонах. Втратили не тільки столицю, але й цілу територію УНР і не було вже певного місця, де б Уряд міг виконувати свою владу, крім кількох ваґонів українських залізниць в непевному місті.
Куди ж їх послати? Звичайно, до братньої Галичини. І ми попрямували на Станиславів.
Тут на той час мав осідок галицький Уряд. Трохи підбадьорились ми всі, а галичани, яких чимало було в нашому міністерстві, зовсім зраділи. Одного ранку прибули ми до Станиславова, і тут — о, радість! — зустрілась я з сином Юрком. Він уже відбув свою подорож із Дорошенком і тепер їхав шукати мене. У Станиславові для мене реквірували дуже гарну кімнату у якогось культурного поляка і після тяжкого ваґонового життя було нам тут з Юрком досить приємно.
В місті стояли ще страшні руїни з війни, але було повно життя. Був тут наш уряд, галицький уряд, багато людей, ще більше метушні, одні працювали, другі відпочивали. Дехто від безділля поводився так, що викликував нарікання. Про декого з наших старшин і політиків ширилися чутки, що вони піячать по реставраціях, розкидають гроші і т. і. Після камянецьких злиднів вражала тут змога дістати все: крамниці, реставрації, все було відчинене і всього можна було дістати по приступних цінах. Я досі маю два прості горнятка, що їх на радощах купила в Станиславові. Але ніщо добре не триває довго. Поляки розпочали свою офензиву, міністерство освіти виїздило до Коломиї. Я сказала Холодному, що побуду ще трохи в Станиславові та приїду до них за два-три дні. Але в ті часи не можна було нічого обіцяти. Міністерство виїхало, а Юрко каже мені: „Не вирушай нікуди, я сам тебе відвезу до Коломиї, якщо буде треба, а тепер я спробую проїхати на фронт дізнатись, чи не можна дістатися до Камянця, — за два дні я вернуся“. Послухала. Він поїхав до Борщева,
