молодий військовий лікар Дорошкевич. Сестри жалібниці були дуже віддані своїм обовязкам, але мало тямилися на медичній допомозі. А найгірше йшла справа господарська. Тяжко признатися, але не можна було знайти елементарно чесної людини, яка б не обкрадала хорих на харчах, і треба сконстатувати, що цей шпиталь дуже дорого обійшовся Червоному Хресту. Я, яко головна управителька, не могла завести в ньому того необхідного ладу, без якого хорі ніколи не можуть бути задоволені. А тут іще моя хороба. Двічі повертався тиф, видужувала я дуже мляво, взагалі коли б не пильний догляд Юрка, то я певне не вижила б. Але вже кінчався місяць моєї відпустки, і, як тільки лікарі дозволили мені, я повернулася до праці в міністерстві. З Камянця керувати шпиталем було тяжко, і я передала його цілком під управу Червоного Хреста.
Скоро тяжка вістка вразила нас усіх. Помер військовий міністр і голова Лікарської Управи Вязлов. Він заразився плямистим тифом і згорів за один тиждень. Ховали його дуже пишно. Але бідна вдова лишилася без жадних матеріяльних засобів і скоро поїхала до матері в Житомир.
