Омелянович-Павленко забрав Катеринослав, Черкаси, Умань, а повстанці Бахмач, що поляки дають перепустки до Жмеринки, а большевики тікають з Києва. Для мене зявлялася змога дістатися до моєї дочки через Київ на Чернигівщину. Міністерства відразу постановили повернутись до Винниці. Все це сталося як у сні, сіли в товарний ваґон, гарно вимитий, бо скрізь була зараза сипного тифу, і поїхали до Проскурова: Черняхівські, Чехівські, Сірополко, я — всі разом. В Проскурові пересіли в другий ваґон широкоторової залізниці[1]. До нас приходили з инших ваґонів — Єреміїв, Ковалевський та инші. Було невимовно радісно, бо все вийшло так несподівано.
Я оселилася у своїй власній хаті, панна Курінна все ще арендувала там наш маєток. У хаті було чисто, садок зеленінв, так дивно було опинитись у себе вдома, в рідній оселі. Тут, у Винниці, події йшли за подіями. Національна Рада орґанізувала свято для вшанування Омеляновича-Павленка. Маленький, з одною рукою на перевязі, він назверх мало мав у собі чогось героїчного, але багато оповідав цікавого про селян, як він таки добився, що селяни визнали його армію за свою й казали: „Це наше військо“. Розказував, як наше село орґанізується, само своїм власним розумом розпочинає справжнє громадське будівництво, казав, що цьому обновленому стражданням селу можна сміливо доручити самому скласти земельні закони й що ці закони всіх би задовольнили. За обідом я вітала його від українських жінок, сказала щось дуже недотепно і втікла перед кінцем обіду.
В міністерство закордонних справ прийшов для мене цілий пакет — запрошення на жіночий конґрес у Женеву. Петлюра зараз же звелів асиґнувати на мою подорож потрібну суму. Та ба! На той час міністри були дужчі за пана Отамана, і Ніковський з Маршинським заявили, що хоча вони й визнають, що мій голос варто було б почути на женевському конґресі, але грошей в державній скарбниці на цю справу нема. В словах їх була, звичайно, недобра іронія, але грошей справді було
- ↑ Перед моїм відіздом Т-во Пестальоцці вигадало зробити мені цілком несподівану овацію. Животко виголосив промову про мою діяльність у дошкільному вихованні й подарував мені дуже тарну теку з моїми ініціялами. Я була дуже зворушена.
