Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/254

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

день. Настала ніч. Боже, як було гарно! Так хотілося, щоб той пароплав ще довго не приходив! Купували рибу в рибалок, варили її, ночували на возі, над головою незчисленні зірки, кругом тиша, тільки тихенько плюскотить Сож коло піскуватого берега та кінь, пасучись недалеко, дзенькає дзвінком. Так невимовно гарно було! Тяжко було знову розлучатись, покидати беззахисну дочку, але пароплав таки прийшов. Пані Т., Оля й я поїхали, а Люба з дітьми вернулась до свого возу, запрягла коня та й поїхала до рідної та не своєї хати.

В Києві треба було знов шукати когось, з ким можна б було вернутись до Камянця. Знову поїхав з нами С. (тепер вже якийсь величний, неприступний) і М. Їхати було якось тривожно. Лякали, що в Проскурові всіх обшукують, арештовують усіх, у кого хоч трохи перепустки не в порядку. У Винниці поїзд стояв недовго, але ми з Олєю встигли побігти на хутір, щоб набрати сливок та яблук. Орендарка, пані Курінна, вже так збольшевичилась, що не хотіла мені з мого власного саду дати овочів. А врожай же був такий, що аж дерева ломились. Вночі приїхали до Проскурова. Справді, всіх обшукували, переглядали речі, наче на кордоні якоїсь чужої держави. І тут попався бідний пан М. Він, як кооператор, віз із Києва чималу суму грошей. Треба було зразу заявити про це, але ж боявся, щоб не забрали. Він заховав гроші у книжки, але молодий чекіст знайшов їх і зараз же заарештував п. М. і замкнув його в окрему кімнату. Все це сталося на наших очах. Підходили ми до вікна, щоб розпитати його, помогти йому чим-небудь, але чекіст люто відігнав нас. За хвильку повели п. М. в тюрму, й ми жахались, щоб його не розстріляли. Знайшли якогось хлопчика-українця, що з нами їхав, попрохали його, щоб повідомив про це місцеву кооперативу. І заходами цієї кооперативи справді за кілька день п. М. був визволений. Так приїхали до Камянця.

Там у Залевських вже була жінка мого сина, — народився мій маленький внук Роман. Олю записали в бувшу Маріїнську ґімназію, — ці ґімназії почали вже тоді називатися „Трудовими школами“, але нічого подібного до трудового методу в них не було. З подій того часу найвидатнішою був учительський зїзд, на