Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/265

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

рати гроші на голодуючих на Волзі, в той час, коли на багату нашу Україну також уже насувався голод! Мене теж запрошено як лєктора. Я мала виголосити відчит про голод і його вплив на фізичний розвиток наступних поколінь, для якого вибрала далеке прикордонне село Бережанку. Три дні особливий відділ не давав мені перепустки. Я звернулась до Буценка, що був в Ісполкомі. Він мене знав і зараз телефонічно перебалакав з ким треба. Пішла я до „Особого Отдєлу“. Начальник його Клєментьев (жид) дуже ґалянтно видав мені перепустку. Викликано бережанського інструктора позашкільної освіти, він приїхав по мене фірою й дуже здивувався, що я на виклад їду з внучкою (дівчина літ 14) й валізою.

Ідемо. В Бережанку приїхали пізно ввечері. Привели нас на ніч до священника. Умовились з інструктором, що я відчит зроблю в неділю, на другий день перед вечером, і він прийде по мене. Уклалися ми з внучкою в чистій кімнаті священничого дому, вранці познайомились із господарями, — дуже були вони гостинні. Цілий день не приходить до мене інструктор, нічого я не знаю, де маю робити відчит. Пізно вечером пішла я до волосної управи розпитатися. У волості нема ані душеньки, тільки старий дідок- сторож. Він мені й каже: — „Чув і я, була тут за вас розмова, та тепер усі пішли на зібрання“. Дуже стурбована повернулась я до хати. Там уже всі спали. Сижу я та все думаю, чи ж завтра знайде мене той чоловік, що мав мене перевести через кордон. Коли чую — хтось обережно до мого вікна застукав. Це був він. Не радив мені зараз проти ночі рушати, бо на вулиці повно вартових, які й його кілька разів затримували. Обіцяв прийти по нас на другий день, в обідню пору. Довелося скоритися. Погано спалося цю ніч, собаки гавкали, вартові свистіли. Вранці жінка священника з донькою вирядилися на торг у Чемерівку, а ми що хвилі прислухувалися, чи не йде наш провідник. Пообідали з пан-отцем, нема ані інструктора, ані провідника! Коли це о 2-ій годині до садочку гучно підїхала фіра, з неї вискочив чекіст, в шапці з червоним верхом, при повній зброї, з ним ще якісь люди. Я цілком байдужно дивлюсь на них. Коли раптом наближається до мене чекіст, і на ввесь садок лунає несподіваний для мене оклик: — „Ґражданка Ру-