сова! Іменем совєтской влади я вас арестовую“. Питаю, на якій підставі він мене хоче арештувати, й прошу показати приказ арештування. — „Я імєю право нє только вас арестовать, а і вбіть. Нікакова приказа нє должєн вам показивать!“ — відповідає він по московськи. Далі йде якась плутанина. Чекіст то каже, що має приказ із Києва, то з Чемерівки з 6-го пункту пограничної сторожі. Із саду мене під сторожею провадять в їдальню панотця, переляканого, схвильованого. У нього забирають церковні гроші й ровер. У мене теж забирають гроші, а я ж їх по копійці складала для втечі! І тріюмфально пакують мене, мою внуку й старий ровер на фіру та везуть в Чемерівку. Вже сидячи на фірі, бачу, як, не оглядаючись, проходить повз наш двір наш майбутній провідник.
В Чемерівці, дві верстви від Бережанки, мене й внучку вкидають в якийсь справжній хлів, брудний, смердючий, темний, повний людей (що майже втратили образ людини) — були тут військові-українці, парубки, дівчата, христіяни й жиди. Їх усіх злапано на Збручі, — хто біг через кордон, щоб фляшку нафти здобути, хто за грудкою соли, бо на нашому березі це вже були рідкі речі, а хтось, може, хотів і зовсім за кордон перебратись. Вартують якісь звіроподібні вояки-череміси, що ані по українськи, ані по російськи не розуміють. Над вечір заперли нас в цьому страшному хліві і світла не дали, лише крізь щілини зоріла нам тепла українська ніч. А водночас лунала навкруги лайка, бійка, сороміцькі вигуки, гармідер — чисте Дантове пекло. А зі мною ж був підліток, моя бідна Оля. На щастя, схилила вона свою голову на мої коліна й спокійно спала. А гармідер не втихав цілу ніч. Що я пережила за цю страшну ніч! Вранці не витримала й гірко заплакала — защо, нащо люди людям таке роблять? Підійшов до мене жид, старий, рудий, і каже: „Не плачте, нам усім вас шкода, але я вам заздрю — ви освічена людина, а ми темні“. Почали жиди нас годувати. Їх громада в Чемерівці прислала до цієї тюрми таку силу харчів, що ними користувалися не самі жиди, а й христіяни, які без цієї допомоги померли б з голоду, бо уряд нічого не давав вязням, крім — деколи — хліба. А жиди діставали від своїх яйця, гарячу мясну страву, кашу, молоко, яблука.
