що разом із Герценом покинули Росію, от як Блюмель і другі. В наші гарні готельні кімнати заходили якісь погано одягнені, розкудовчені люди, батько хмурився, коли вони зявлялись, і виходив з кімнати, а сестра з захопленням розмовляла з ними та діставала від них заборонену літературу. Я памятаю, як часто, коли ці несамовиті для мене люди виходили, вона палко хапала мене в обійми і казала: »Ноно, Ноно, ти ж нічого не розумієш, це найкращі люди Росії!« В Женеві взяли для мене гувернантку, швайцарку, що говорила по французьки і знала також англійську мову. Вже в вагоні m-lle Andrée почала мене вчити рахувати стовпи по анґлійськи „one, two, three“… Хоч вони бігли без кінця перед нами, я ніяк не могла запамятати більше чотирьох…
Коли ми повернулись до Алешні, життя наше зовсім змінилося: карлик Сидорка, що раніш сидів у передпокою і запалював таткові люльку, вже покинув свою службу і пишно, з незалежним виглядом походжав по селі. Нова няня Дуняша, що була також за швачку, оповідала мені, що мій татко »облагодєтєльствовал свою дворню«: всім подарував добрі шматки землі й дерева на хати, і візникові Петрові, і кухареві Миколі, і навіть кривому пастухові Семенові. Я завжди знала, що мій татко дуже добрий і це мене не здивувало. Але один раз я справді була здивована. Коли я увійшла якось перед вечором у нашу салю, вона була ясно освітлена, чайний стіл прибраний по святочному, а за столом сиділи прості селяне. Між ними сидів мій татко і серіозно, заклопотано розмовляв із ними. За самоваром сиділа моя сестра в дуже піднесеному настрою і частувала селян. Деякі з них мали на шиї медалі на ланцюжках. Я так здивувалася, що зараз побігла до Дуняші й вона мені все розяснила: селяне, то старшини з ріжних сіл, татка вибрано мировим посередником і він з ними радиться, як найкраще переводити уставні грамоти. Мало що я зрозуміла з цих пояснень, але престіж татка в моїх очах піднісся. Татко — мировий посередник: це мабуть щось дуже почесне! Але на жаль це викликало багато розїздів далеко й близько і це вже мені не подобалося. Щодо сестри, то мене вже ніщо в її поведінці не дивувало: я знала, що на мезаніні вона влаштувала школу і до неї ходили
