у Відні нічого було шукати, бо з чужинців вимагали неможливо високої шкільної оплати. Отже треба було використати ті матуральні курси, що теж орґанізувались при Академії в Подебрадах. Я рішила їхати до Подебрад.
Але поки йшло листування з Подебрадами, я мала виконати новий громадський обовязок — їхати делєґаткою українського жіноцтва на збори у Газі Інтернаціональної Жіночої Ради, до якої належала й Українська Жіноча Рада. Ще у Винниці я одержала повідомлення, що мене за кордоном обрано головою Української Національної Жіночої Ради на місце пані Грушевської. Тепер у Газі мав зібратись Виконавчий Комітет Міжнар. Жіночої Ради й туди закликали й нашу представницю. Віденська жіноча орґанізація постановила, що я мушу їхати. Довго я вагалася, але, коли перейшла кордон, мені переказали слова Петлюри: „Треба тепер, щоб Русова цілу Езропу обїхала й розповіла про стан України“. Ці слова були для мене наказом людини, яку я високо цінила. Я мало цікавилася жіночим питанням, визнавала й визнаю його за загально-людське питання. Що з того, що большевики визнали всі права жінки, коли навкруги всі людські права, а значить і права жінки, потоптані. Поки не запанує в житті людяність, поки не шануватимуть прав людини взагалі, не може й жінка мати жадного забезпечення своїх прав. Отже мене участь в Інтернаціональній Жіночій Раді цікавила тільки, як залога використати широко на ввесь світ трибуну, з якої я могла б голосно кричати про недолю України, показати світові несправедливість, від якої вона загибає. Я згодилась їхати до Гаґи. Прийшлося спільними зусиллями надати мені трохи європейського вигляду. Купили пальто, капелюх, вуаль, головне вуаль, я надавала йому великого значіння.
Ось я приїхала. Влаштували мене в родині якогось доктора, і того ж таки вечора я вже мусіла виступати прилюдно, як голова Укр. Нац. Жіночої Ради. Коли інші представниці в своїх промовах вихваляли або успіхи Інтерн. Жіночої Ради, або поступ жіночого руху в їх рідній країні, то я стала розказувати про лихо свого рідного краю, про те, що йому принесли большевики економічну руїну, голод, деморалізацію, загибель жінки. Вбрана в чорне, „у вуалі“, я стояла серед чепур-
