них дам інших країн, перед цим блискучим, веселим, самовтішеним міжнароднім натовпом наче саме втілення суму й недолі. Дуже мені оплескували, ґазети на другий день надрукували мою промову. — „Ви — українка, ви з України, „quel malhaureux pays“. Імя мого краю залунало в салях наших засідань. На другий день я розшукала голяндський Червоний Хрест, розпитала, чи посилають вони допомогу голодним України. Вони знали лише голодну Росію, про голодну Україну не мали відомостей. Пані, дуже симпатична, що говорила зі мною, дуже уважно вислухала мене, записала все й я, коли повернулася до Бадену, одержала від неї лист, що в місцевості, які я вказала, на Катеринославщину, вже послано харчі. Як я бережу цей лист! Це була найкраща нагорода за всі хвилювання, з якими в мене звязаний звичайно кожний прилюдний виступ, особливо на міжнародньому терені.
Мені довелося після того виступати в Римі на жіночому суфражистському зїзді, потім знову в Копенгазі. В Римі було добре, бо я не була сама. У нас була ціла делєґація українок: Зеленівська, Онацька, Липовецька й я. Хоч ми влізли на оцей зїзд майже фуксами, бо жадної суфражистської орґанізації у нас тоді не було, але ми все-таки дістали мандати від галицької жіночої орґанізації і від українок із Румунії. Звісно, ми й тут дбали не стільки про суфражизм, як про наші українські справи. Завдяки ріжним звязкам ми доходили аж до кардиналів з нашими проханнями за українських дітей, і до міністра освіти в справі стипендій для українських студентів. З останньою справою нам особливо пощастило, бо нам обіцяли 5 стипендій для українських студентів у високих італійських школах. Потім цю справу українські громадські установи на еміґрації не досить енерґійно підтримали й з виходом з уряду міністра Джанетті вона зникла з овиду. Взагалі в Італії можна було тоді багато зробити для української еміґрації, бо до большевиків там не було жадних симпатій, а фашизм виявляв співчуття до всіх пригноблених націй. Через те й моя промова у величезній салі в Римі, в присутності представників уряду, мала великий успіх. Памятаючи, що я була делєґаткою і від галичанок, я не забула порушити й галицької справи.
