Прага цілком несподівано стала центральним осередком української еміґрації, що розсіялась після 1920 року по всьому світу. Сталось це між іншим завдяки Микиті Шаповалові, людині, яка всі свої сили присвятила на найкращу орґанізацію еміґраційного життя, на використовування тих інтеліґентних сил, що могли б задармо згинути на чужині, без жадної користи для України. Ця людина розуміла, що перебування в Европі українців, і старших і молодших, яке б воно не було злощасне, мусить бути використане для піднесення української науки, української культури. І творча думка Микити Шаповала намітила шлях до цього. Розходилося про те, щоб знайти гроші, необхідні для влаштування вищої школи, з яких для України найпотрібнішою є господарсько-аґрономічна школа. Треба було нахилити до цієї думки чеський уряд. І ось зібралася ґрупа українців й орґанізувала еміґрантський комітет на чолі з Шаповалом. В склад його входили Григоріїв, Галаган, Мицюк. Метою комітету була допомога українським еміґрантам — економічна, моральна, горожанська. Я була ще у Львові, коли п. Мицюк уже прислав мені деяку запомогу, на яку я змогла добратися до Відня.
В перших днях серпня ми з Олею вирушили з Бадену, де прожили з родиною сина сім місяців. На прощання усі трохи переїхалися по Дунаю. Береги його дуже мальовничі, з старовинними замками по горах. Вернулися до Відня ввечері й зараз сіли в поїзд на Прагу через Знойно. Їхали всю ніч і вранці опинилися в славному курорті Подебради. Усе таке було дивне — і чужинна, і українська мова на вулицях. Нас провели в готель, де жила вся управа Академії й де нас дуже гостинно зустрів пан ректор. Помістили в кімнату, бо було таке правило, що професори, що приїздили до
