Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з села хлопці й дівчата вчитись; знала, що вона цілими ночами читає біля мене в ліжку якісь книжки й ховає їх від усіх.

Справді почалося нове життя, але спостерігати його мені страшенно перешкоджала моя француженка. Вона ввесь час тримала мене коло себе, я мусіла читати по французька в дуже товстій книзі „Journal pour tous“. Інколи там було й щось цікаве, але це читання мене дуже нудило. Крім того мені страшенно не подобалось, що m-lle Andrèe не спочувала ані моїй сестрі, ані таткові: завжди лаяла наших селян і виголошувала: „quel sale pays, quelle ignorance!“. Вона висміювала нашу реліґію, примушувала мене переписувати цілі стовпці французьких слів, щоб я запамятала їх правопис. Я переконалася також, що вона страшенний страхополох: одного разу зимою ми пішли з нею на прохід і в лісі побачили вовка. Вона схопила мене, закричала „le loup, le loup!“ і ми бігом погнали в сад. Але я була переконана, що це був не вовк, а собака.

Вона забороняла мені й близько підходити до сільських дітей. Одного разу побігла я потайки з дочкою одного з наших дворових гуляти. Переходячи нашу невеличку річку по колоді, що її перекинули з одного берета на другий, я якраз посередині впала в річку, саме в ряску. Вхопилася за кущі і за допомогою дівчини вилізла щасливо на беріг. Та в якому вигляді, — зовсім мокра, вся обліплена ряскою. Як його вернутися додому через увесь двір, щоб не попастися на очі ґувернантки? Але дівчина повела мене через кухню, там мене переодягли і ґувернантка так і не довідалась про мою невдалу прогульку.

Виховувала мене не вона, а моя сестра і татко, але я їх не боялась, а любила всім серцем. І вони мене щиро любили, але були справедливі. Пригадую, що зимою щодня ми їздили з сестрою на прогульку саньми. Одного разу було дуже зимно і сестра звеліла мені скинути »криноліну«, що її в ті часи носили і малі і старі »дами«; я вперлася, що нізащо не скину. На цю нашу сварку надійшов татко. »Чого ви не їдете? Коні чекають«, суворо спитав він. Коли вияснилася причина затримки, він одразу велів мені зняти криноліну та ще вкинув мене на ліжко, нашльопав добре і звелів зараз їхати. — »Люди й коні не мають чекати на дитяче вере-