вати їй на користь — вони, звісно, можуть поодиноко, на свою відповідальність, повертатися.
А еміґраційне життя справді ставало усе тяжше. Залежність від „милості“ чужого уряду каменем давила душу. Праця для чужинців була майже цілком заборонена: ані лікарі, ані педаґоґи не могли своїм фахом заробляти, а за спиною в багатьох емігрантів стояла родина — треба жити! І ось ішли наші студенти й дехто з професорської колєґії на будівлі, на мощення шляхів, ішли літом в прості робітники до чеських фармерів; показувались часто найкращими косарями, йшли на усяку працю, особливо коли почалась ліквідація урядового опікування еміґрацією та почали зменшувати студентські стипендії. В перші роки студент одержував 500 к. місячно та додаток на дитину 100 к. Щороку давали одежу й білизну, а потім почалось зменшення цих запомог. Професори залишались без годин в міру того, як припинялось приймання студентів. Багатьох обхоплювала якась лєтарґічна апатія. Студенти Педаґоґічного Інституту зневірялись в науку власної школи і, залишаючись нашими студентами, задля стипендій записувались на чеську техніку, на чеський університет. Увесь первісний професорський ентузіязм розбивався тепер у порожніх салях, де лунало професорське слово для якоїсь одної або двох тіней, т. зв. слухачів, що часто по черзі навідувались на виклади, не цікавлячись їх суцільним, послідовним змістом. Не було ладу й у внутрішньому громадському житті еміґрації. Люди, відірвані від здорової, добровільної праці на рідному ґрунті, озлоблювались на свою долю й на все окруження, дихали зневірою й недовіррям один до одного, і ніхто не був певний, що завтра його не приголомшать якоюсь образою, неправдою, підозрінням…
Громадські установи також потрохи ліквідувались: українська їдальня закрилась, Товариство „Самопоміч“, Видавничий Фонд залишились без міністерської запомоги. Первісний Громадський Комітет закрився. Але потреби еміґраційного життя ще вимагали його діяльности і на його місце народжувались інші комітети. Товариське й особисте життя почало занепадати. Жилось без натхнення, без любови, ширилась деморалізація, Самогубства стали частим явищем. Від туберкульози
