Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

лася з ним тільки рік перед його смертю, коли скарали його в Одесі за терористичну діяльність[1].

В монотонному житті моєї сестри був один період якоїсь незвичайної веселости. Це було тоді, коли вона познайомилась із родиною Ждановичів, що складалася з трьох синів і пяти дочок. Їхня мати крутилася як муха в окропі, змагаючи тільки до одного — як найскорше повіддавати дочок заміж. Їхня оселя в селі Камка недалеко від Городні скоро вславилася на цілий повіт веселими вечірками, що там відбувались. Тут зїздилася вся молодь, алєї саду були повні тихих признань кохання. Приїхавши на одну якусь вечірку, гості залишалися гостювати тижнями. Всі флігелі маленької садиби наповнювали сіном і там спали, курили, реготались, кохались, заздрили один одному молоді веселі люди. Приїздила туди й Мімочка моя і там зпоміж пяти дівчат знайшла собі першу в житті подругу, щирого друга — Юлію Івановну Жданович. Це була гарненька брунетка, трохи старша за мою сестру, з деякими мріями високого змісту і з чудовим контральто, яке, хоч не оброблене, приємно було слухати; особливо гарно виконувала вона прості українські мельодії. Батько мій не дуже співчував цій дружбі з »якимись« Ждановичами, але »конвенанси« вимагали, щоб і ми хоч раз на рік робили »прийоми«. Таким урочистим днем був у нас споконвіку день храмового свята нашої церкви, 28-го липня. Здавна в цей день батько улаштовував громадський обід для селян — усі, що приходили з других сіл до церкви, могли зайти до нас у двір, ввесь заставлений столами зі стравами і т. п. Це було щось старосвітське, патріярхальне і справляло на мене дуже сильне вражіння. В цей самий день зїздилося до нас панство, близьке й далеке… Мала тоді молода господиня клопоту! Самих тільки ваз із квітами скільки ми з нею розміщували і за допомогою садівника і самі… А потім розкласти спати гостей, що приїхали здалека, — теж була морока.

Новій течії у громадянстві — визволенні кріпаків, мій батько віддавався всім серцем. Справедливий по вдачі, він боронив скрізь інтересів бувших кріпаків, на-

  1. Дмитро Лизогуб народився 1849 р., великий свій маєток віддав на революційні цілі. Скарано його на смерть в Одесі 1879 року. — Ред.