Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

диною Пелехіних, там було кілька дочок, дві замужні — одна за архітектом Ґешвендом, друга Ольга — за Кашкіним (з Калуги). Ольга мала маленьку дочку Людмілю, але в подружжі була дуже нещаслива, покинула потім Кашкіна і одружилася з Ігором Ігоровичем Цвітковским. Вона була у великій дружбі з моєю сестрою і весь тяжкий період свого розходження з чоловіком прожила у нас в Алешні. Всі ці Пелехіни були анґлійки, їх батько майже не говорив інакше, як по анґлійськи: сестри між собою балакали також по анґлійськи, іноді на їхніх вечірках уся родина починала говорити між собою по анґлійськи, а гості тільки слухали, нічого неї розуміючи. Ольга Петровна, коли стала дружиною Цвітковського, щиро поставилася до української справи і дітей своїх виховувала в українському дусі. Це була надзвичайно розумна жінка, з твердим характером і з дуже чулою душею: неначе звязала найкращі риси своєї англосаксонської раси зо словянськими. Немало працювала й на громадському полі: щирий українець Цвітковський завжди мав у неї розумну, прихильну підтримку. На жаль, вона рано померла від бешихи на голові, залишивши трьох дітей від Цвітковського, двох синів і одну дочку. Для родини це була страшенна втрата, бо вона так уміла тепло, розумно впорядкувати родинне вогнище. Коли Марію Ковалевську, відому політичну діячку, заслали на Сибір, Ольга Петровна взяла її дочку Галю до свого власного кубла і піклувалася нею, як своєю рідною дитиною. Взагалі Цвітковська — одна з найкращих жіночих постатей серед українського громадянства тих часів.

Старша зпоміж сестер Пелехіних, пані Ґешвенд, була наче головою цілої родини і брала під свою опіку сестер молодших, Анюту і Катю (обидві нервові аж до неврастенії) при їх »виїздах«. Сама любила флірт, їй подобалось мати сальон. Вона була дуже добра людина, цікавилася всякими громадськими справами — українськими, російськими, аби вони були »цікаві«. Її чоловік отверто залицявся до мене, називав мене Маргаритою, завжди танцював зо мною вальс із »Фауста«. Він працював на службі в »Присутственных Местах« на будівельному відділі і запевнював мене, що кожний раз, як тільки побачить звідти з вікна, що наші білі коні стоять коло тротуару на Хрещатику (поки ми проходились),