Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

флірт із красунем Орловим, адвокатом, що дуже часто заходив до нас, чудово співав пісні Шуберта і мене завжди садовив грати Шопена, особливо VIII. вальс і баляди, — це все не вдоволяло мене. Я саме тоді скінчила ґімназію з золотою медалю і для закінчення VII. кл. написала »про Филипа II. Еспанського«, — шукала ще іншого, вищого інтелєктуального змісту, що міг би заповнити моє життя. Правда, в мене була моя музика, якою я захоплювалася так, що грала по 5–6 годин на день, і мій учитель німець Куе одмовився давати мені лекції, бо він, мовляв, нічого мене вже навчити не може. Орлов любив, як я грала Шопена — вальси, баляди, мрійні ноктюрни; татко годинами слухав, як я перегравала всі опери, що ми їх чули в театрі. Ми з сестрою бували завжди на всіх гарних концертах. Ніколи не забуду, яке сильне вражіння справили на мене піяніст Антін Рубінштайн і віольончеліст Портен. Але це було мистецтво, що захоплювало почуття, а я змагала до науки. І ось тут зявився мій брат зо своєю підготовкою до університету. В той час уже розпочався жіночий рух і чимало дівчат і жінок поїхало заграницю вчитись в університетах. Саме тоді приїхала до нас сестра нашої братової, Катя, що тількищо скінчила харківський інститут. Брат її Міша вчився в медично-хірургічній академії в Петербурзі, але був хворий на сухоти, і вони обоє їхали тепер доучуватись закордон. Міша зявився переді мною, як перший представник тогочасної найкращої молоді. Він весь світився ліберальними ідеями і з гарячковим захопленням туберкульозного »навертав« мене. Але в ті молоді мої роки я мала страшенно консервативні погляди: дівчині, на мою думку, не було чого їздити шукати освіти, кожна може собі здобути освіту сама, всього можна навчитись самій (хіба що тільки медицини ні). Скільки ми обоє, хвилюючись, передискутували ріжних пекучих питань! Міша був справді тип пропагандиста. Кінчались наші сперечання тим, що я сідала за фортепян, музика договорювала те, що не висловлювалося, і якось примирювала наші суперечні погляди. На жаль, цей симпатичний хлопець скоро помер від туберкульози, десь у Каїрі.

Хоч йому не вдавалося ніколи мене переконати, але ці гарячі розмови неначе відхилили ту завісу, за якою я жила в тісному родинному оточенні, під міцним