Треба було починати нове життя, знайти йому завдання, чимсь наповнити ту порожнечу, що повстала наслідком нашої великої втрати. Та й матеріяльні умовини починали турбувати нас. Досі ми жили, як на небі, все мали і ніколи, здається, не прокидалася в мене думка, звідки ж це все в нас. Тепер почалися безконечні наради мого брата з сестрою в грошових справах: білі коні вирішено продати, помешкання взяти менше і т. п.
У мене з сестрою були інші розмови — як жити, щоб був зміст у житті, і духовий, і громадський. Вирішили відкрити школу: вона завжди корисна, вона може зігріти осиротілу душу, бо нема нічого лагіднішого, як діти. Але тут повстала одна перешкода. Моя сестра не мала жадних дипломів, — вона вчилася вдома. Я мала право відкрити школу на підставі мого свідоцтва, але моя сестра не могла вчити в школі, треба було мати свідоцтво на »народню вчительку«. Сестра зараз же зважилася, що вона підготується до іспиту. Була весна, ми склали всі речі в одну кімнату і поїхали до Петербурга порадитися з найкращими педагогами, придивитися до деяких кращих шкіл. Накупили там педагогічних книжок, підручників і повернулися в свою улюблену Алешню та й засіли за роботу. Боже, як ми читали, як ми вбирали в себе всі ці думки, методи Пестальоцці, Руссо, Дістерверґа, Фребля!
Саме цього літа гостювала в нас Ольга Петровна Кашкіна. Вона в де-чому помагала сестрі готуватися до іспиту. Як нам обом страшно було, щиро хотілося нам як-найкраще підготовитись! І саме в той час одержали ми від тітки Наталі лист із спочуттям нашому горю, в якому вона між іншим пропонувала мені вступити до петербурзької консерваторії — у неї були там звязки, а що я мала здібности, то чи не присвятила б я себе му-
