зиці. Музика… консерваторія… — самі ці слова хвилювали мене, я так любила свій фортепян, опанувати ним цілком — яка спокуслива мрія! Але кому з того яка користь? Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди? Чи не треба спочатку для них послужити? Сестра залишила мені самій розвязувати це питання, і… я одмовилась од блискучої мрії, подякувавши тітці, що згадала про мене. Долю свою вирішила я тоді, зреклася мистецтва, взялась за школу. Скільки разів пізніше я каялася, коли буденна педагогічна праця мене не задоволяла! Скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову в ріжних обставинах кликало мене до цієї самої »педагогіки«. Я в ній теж шукала постійно чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційности, формалізму; все, чого я вчила, я викладала на свій лад, переводячи на практиці великі думки фільозофів, педагогів: чи то була географія, чи французька мова, — я всього навчала без підручників і захоплювала учнів усякого віку, і малих по дитячих садках, і дорослих на вечірніх курсах недільних шкіл. Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може в цьому були й мої помилки і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене. Коли я оповідала і бачила усі їх ясні очі, звернені до мене, блискучі від зацікавлення і задоволення, то й я відчувала це задоволення; коли я гралася з ними, то теж разом із ними переживала хвилювання тієї чи іншої гри.
Вирішили ми почати від дитячого садка. Тоді тих садків не було ніде, лише в Петербурзі був відомий садок Дараган. Ми вирішили відкрити перший дитячий садок у Київі. Коли я подала своє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи старому Антоновичу, він з недовірям похитав головою. »Ви самі ще дитина«, — сказав він, усміхаючись і оглядаючи мою 16-літню постать, — »хто ж вам довірить дітей«. Але все ж дав свій дозвіл. Сестра витримала іспит. Як вона боялась уперше на людях виявляти свої знання в 26 літ! У неї було кволе серце, і її дорого коштувало це хвилювання.
Вкінці липня ми приїхали до Київа, найняли помешкання, дві кімнати для дитячого садка — кляса й саля, і дві кімнати для нас особисто. Внизу під нами мешкали якісь семинаристи, і один з них вечорами так голосно
