Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

йому Старицький, тоді Мих. Петр. у розпачі приходив до моєї сестри, виливав своє обурення і просив поради. Такий невинний водевіль Старицького, як »Ковбаса та чарка, то минеться й сварка« щасливо перейшов через усі перешкоди київської цензури лише завдяки тому, що моя сестра підписала під ним своє неукраїнське прізвище — Ліндфорс. Памятаю, яка це в нас була радість, що таки вдалося одурити цензора і придбати ще один малесенький водевіль. Памятаю, як у нас, у нашому помешканні читав, у невеличкому гуртку, сам автор оповідання »Не можна бабі Парасці«… Нечуй Левицький і як ми довго переховували цей твір українського гумору, боячись віддати його в пазурі цензора. Тяжкий був час, але час повний краси українського романтизму, коли кожний літературний твір справді ставав цінним придбанням, доказом нашого культурного, національного поступу, заради якого всі наші романтики — тогочасні діячі готові були терпіти всякі переслідування.

Поруч із Старицьким стоїть у моїх споминах незмінний його співробітник і перший наш талановитий музика і композитор Микола Вітальович Лисенко. Він тоді тількищо повернувся з Липська, де блискуче скінчив консерваторію, і відразу ввесь віддався збиранню та гармонізації українських пісень. Він уже був одружений з красунею Ольгою Олександрівною О'Коннор. Це була типова українка, маленька, струнка, з чудовими мрійними темними очима, веселої вдачі, з дзвінким сміхом і типовим українським кокетуванням, втілена Оксана Гоголевої »Різдвяної ночі«, що її ролю вона виконувала так талановито в опері Лисенка на сюжет Гоголя. Вона мала невеличкий приємний голос і цілком українську південну грацію у всіх рухах. Це була справжня дружина для українського композитора. Кокетуючи з молоддю, що вся була захоплена нею, вона щиро кохала свого »Колю« і переймалась цілком інтересами його творчости. Але доля скоро розлучила цих двох талановитих людей. Коли в 1874 р. Лисенко приїхав до Петербургу, щоб удосконалитися в композиції у видатних тоді російських музик — Римського-Корсакова, Мусоргського, Кюі та інш., Ольга Олександрівна вступила до консерваторії, щоб по мистецьки обробити свій гарненький голос. Опера — це була її мрія. Але скоро виявилося, що голос за малий для сцени. Це страшенно її вразило, із того