краще показати красу Оксани, Старицький вимагав, щоб вона вилізала на скриню. Чубинський поясняв обурено, що це зовсім неправдиво з етнографічного боку, й Лисенко журився, як же буде звучати голос прімадонни у такому положенні. Лише сама Оксана своєю веселою вдачею обезброювала всіх трьох і по десять разів вилізала на скриню і злізала знов, щоби спробувати оба ефекти. Дуже ми захоплювались музикою Лисенка; деякі арії Оксани, її дуети з Вакулою-Русовим повторювали вони по кілька разів, не так на вимоги режісерів, як на домагання публики. Тут уже й я брала участь: грала одну з тих бабів, що приносять вістку про смерть Вакули. Та й перепадало ж мені від Чубинського за мою українську вимову тих 5–6 слів, що мені треба було вимовити!
»Різдвяну Ніч« так добре виконали — як для домашньої сцени, музика її так усім подобалася, що після дворазової вистави почали клопотатися про те, щоб поставити її в міському театрі. Там уже збиралися всі критики музичні. Лисенкові прийшлося орхеструвати »Різдвяну Ніч«, додати декілька музичних сцен, напр. прекрасний дует Вакули з Пацюком, сон Вакули. Вакулу грав брат Русова, артилєрист Коля, молоденький хлопець, що мусів дуже обережно виступати, щоб не накликати на себе гніву військового начальства. (Де ж таки, старшина грає в українській опері!) Взагалі чимало осіб, що з охотою брали участь у виставі в салі Ліндсфорсів, відмовлялися виступати публично в такій сепаратистичній компанії. Лисенко мав багато клопоту, щоби доповнити персонал та переконати директора міського театру поставити українську оперу місцевого композитора-українофіла. Тим приємніша була пропозиція одного поляка з петербурзької консерваторії — Габеля, чудового баса, заграти Пацюка. Багато було хвилювань із тим публичним виступом. За Русова Лисенко був зовсім певний, одначе він учився для цього виступу в оперного тенора Андріїва. Успіх Ольги Лисенко в ролі Оксани нахилив її до вступу в консерваторію, а критика орхестрування спонукала Лисенка поїхати до Петербургу, щоб там спеціяльно підучитися композиції у славетного Римського-Корсакова. Через те восени Лисенки перебрались до Петербургу, де скоро зустрілась і я з ними, як жінка Русова.
