ний переспів, кожну фразу. Русов із великою експресією співав усі ролі, тож не дивно було, що, вивчивши цілу оперу до кінця, ми вже знали, що кохаємо одне одного і що ніякі національні, ані соціяльні перешкоди вже нас не розлучать.
А життя вже готувало нам розлуку. Русов заробляв у I-шій ґімназії, як учитель грецької мови і як секретар ради вчителів. І ось, коли рада цілком несправедливо ухвалила вигнати одного учня, секретар відмовився підписати протокол. Дуже радий спекатися вчителя-українофіла, директор загрозив секретареві димісією. Русов прийняв визов і покинув ту службу, що на ній він високо стояв завдяки своєму знанню, але що була йому огидна тією неправдою та компромісами, що їх вимагала. Всі друзі відмовляли молодого вчителя від такого рішучого кроку, бо всі розуміли, що це було велике матеріяльне ризико, не маючи жадних збережень і зо старенькою матірю на руках, кидати посаду. Але для Русова компроміси не існували. Де він бачив неправду, там він або боровся з нею, або струшував порох і відходив на злидні, на небезпеку. Тепер він бачив, що роля вчителя тогочасної середньої школи занадто багато вимагає компромісів (особливо від українофіла) і подався до Петербургу. Там хотів провадити далі свою педагогічну освіту й писати дисертацію на магістра славянознавства. Ми вже розсталися як наречені, але проти нашого шлюбу заявився мій брат і рішив не давати мені свого опікунського дозволу до мого повноліття. Бракувало ще пів року! Чекати було нестрашно, але страшна була розлука для Русова зо мною, а мені з моєю любою сестрою. Їй уже було тридцять літ, а наше життя було так переплетене, що я не могла собі уявити, як покину її саму.
Дитячий садок треба було припинити, але знайшлися охотники вести його далі. Ми передали все: помешкання, приладдя та разом і щорічний дефіцит, що ми мали з садка. І в липні ми виїхали з сестрою до Петербургу, до Русова, що жив там із приватних лекцій, які добув йому Ламанський, професор славянознавства в університеті. Сестра найняла хату в »Поезії« коло Петергофа, а недалеко від нас поселилися два учні Русова — Магденки і він сам. Так пройшло літо, наближався вже шкільний сезон, я шукала собі заробітку.
