Кімнатка була невеличка. За завіскою стояли два ліжка, умивальник, шахва для одежі. По другий бік два столи, фортепян і скрізь книжки, папері.
Теперішня молодь простіше ставиться до сексуальних відносин і взагалі до соромливости. Але мені, вихованій у прозоро-чистій атмосфері нашого дівочого життя, мені, яка думала, що можу завагітніти від першого цілунку мого нареченого, це життя в одній кімнаті стояло передо мною, наче якийсь кошмар. А ще бувало так, що до Русова прийдуть люди дуже рано, треба одягатися за завіскою — це була мука для мене. Гольдштейн, приятель Олександра, завжди висміював цю мою кумедну соромливість.
Жили ми вбого, але я в своєму демократичному піднесенні раділа цим злидням. Коли одного разу Русов, одержавши гроші за лекції, приніс на вечерю сардинки, я обурилася, що він так буржуазно порушив наш аскетизм. Ранком я йшла до школи, ще ліхтарі горіли на вулицях, а коли верталася в третій, то знов уже горіли ліхтарі. Бігли разом по пишному, повному людей Невському обідати на Большой Морской, де якісь шведки тримали велику дешеву їдальню. Вечорами Олександер працював у Публичній Бібліотеці, або ходив на вівтірки до Костомарова, де збиралися українці, Лисенко і Мордовців.
Ще бували »журфікси« у Гайдебурова, редактора »Недѣли«, тижневика, що співчував українству. Тут збиралися народники, бував П. П. Червінський, що написав цілу низку статтей про народництво і його велике значіння для Росії. Я знала його з Алешні й згадувала його батьків поміж нашими сусідами. Завзятий, упертий, він гаряче обстоював свої переконання. Саме тоді скінчив був Розумовську Академію. За цими чаями балакали
