Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

В Борзенському повіті вже чудовий чорнозем, що на ньому нам здавалося легше працювати, ніж на алешнянських пісках Городнянського повіту. Приваблювало також сусідство Петрункевичів (Пліски — 2 стації залізницею від Дочі), Савича, Вовка-Карачевського — все борзенських гласних. Вабило ще й те, що там було вже виразно українське населення, а не як у нас у Городнянському повіті — мішанина трьох національностей (білорусинів, українців та москалів).

На нашій ділянці не було хати, треба було її будувати, а що мій Міша був ще зовсім малий, то брат не пускав мене на наш »хутір«, поки не збудується хоч яка-небудь оселя. Я залишилася ще до весни в Алешні та готувала своїх двох старших небог до вступу в гімназію. О. О. поїхав упорядковувати наше маленьке хазяйство. Шматок землі, що ми купили, лежав якраз над шляхом між стадією Доч і м. Борзною серед лісу, що обступав його з трьох боків, а на південь, як стати на полі по той бік дороги, можна було бачити високі вітряки села Шаповалівки з панським маєтком. А трохи не доїжджаючи до нашого хутора, як їхати з двірця, збочувала дорога направо до казенного села Високого, що було відділене від нас великою болотяною низиною Доч. Через це болото йшла довга гребля, дуже тяжка і для людей і для коней, як і всі наші українські традиційні греблі; тут і наш кінь наколовся на смерть.

Велика ріжниця була в характері населення цих двох сіл: височани були привітні, добродушні, вони ніколи не знали панської неволі, ставилися до нас дуже приязно, радо допомагали своїм новим, дуже непрактичним сусідам. З Високого вийшли перші наші прихильники, що серед них ми насмілювалися провадити деяку соціялістичну агітацію. Навпаки, в Шаповалівці люди були колишні кріпаки дуже жорстокого пана, вони йому й тепер робили всякі можливі пакости, підпалювали стодоли з збіжжям, витолочували поля. Не проходило тижня, щоб у Шаповалівці не сталося якого злочину, — грабували, вбивали, палили. Здавалося (згідно з катехизмом революціонерів), якраз такий настрій міг би сприяти нашій народницькій пропаганді; але озлоблені кріпацтвом шаповалівчани підозріло ставилися до всіх панів, а тим більше до якихось приблуд, що невідомо звідки прийшли: їм здавалось, що купивши