цей шматок землі, ми в них щось одібрали, вони звикли на цій ділянці випасати коней, а тепер? Ох, ці шаповалівські пастухи! Скільки прикростей вони нам чинили, як ці дрібязкові сутички з ними псували нам те широке, велике єднання з народом, що про нього я мріяла. Ці люди складали цілі легенди про наше оселення на хуторі. Одні казали, що ми просто конокради, через те й оселилися саме там, де люди пасуть коней. Другі — що ми купили землю біля стації залізниці, щоб зробити підкоп під поїзд царя, — саме тоді вже зроблено такий терористичний замах на якійсь дорозі, коли проїздив цар. Треті дивувалися, що ми так добре ставимося до всіх »мужиків«, садимо з собою за стіл до чаю, до обіду. Тяжко було терпіти таке їх недовіря, їхнє кепкування, та правда, що й ми давали до цього дуже багато приводів, зовсім не знаючись на господарстві. Вдома я ніколи й не бувала на кухні, а тут я відважувалася братись за всю складну працю куховарки й господині. Олександер від книг та інтелігенського життя мусів перейти тепер до сільського господарства. Ніколи не забуду, як одного ранку зайшли до мене баби, вертаючись із Борзни з базару, а я саме місила тісто на хліб. Червона, змучена цією тяжкою працею, я силкувалася все-таки перед бабами не показувати своєї незвички, але одна з них деякий час тільки дивилася на мене, посміхуючись, а потім не втерпіла та й каже: »Пані, дайте, я за вас це за одну хвильку зроблю«, — і лагідно відштовхнувши мене від діжки, вона зручно почала місити тісто. Сором мені було, але що ж мала робити?
Памятаю, як ми одного року ходили у Високе на Велику Заутреню. Туди йшли вночі, темно було, треба було присвічувати невеличким ліхтарем: звісно, у високих чоботях сміло ступали по калюжах. У церкві було повно народу. Перестояли службу, йшли за проводом навкруги невеличкої церкви, перечекали поки священик посвятив паски, яйця, сало, поросят, що поприносили баби. Великдень був пізній і вже починався ранок. Світла смуга на обрію усе ширшала. Ми верталися додому; як тільки перейшли греблю, сонце піднялось і озолотило все узлісся, самоцвітами заблищали роси на зеленому моху, заіскрились на квітках, що наче заспані визирали з трави; тихо, ласкаво залопотіли лискучі листочки на білих березах; по лісі пронісся тихий вітрець.
