Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/86

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зом з тим і боявся нас, не знав, що ми за люде, як до нас ставитись. Часто страх перед »становим« опановував його, і тоді він одразу починав уникати нас.

Найбільше приятелював він із нашим товаришем Маковієвим. Микола Маковієв — це тип, що на ньому не можна не зупинитися з найбільшою увагою. Мій чоловік зустрівся і (познайомився з ним уперше у ніженського нотаріуса Беловодського, коли робив там купчу на хутір. У нотаріуса й перебував на той час молодий народник Микола Маковієв, щойно випущений з тюрми після процесу 193 народників. Сам із панської родини, він ще у ґімназії на Херсонщині захоплювався революційними думками. На той час у російських революційних колах панувало два напрямки, дві партії: народовольців і народників (чорнопередільців). Маючи тиху, лагідну, глибоко гуманну вдачу, Маковієв відразу захопився ідеєю народництва. З гуртком товаришів він покинув ґімназію щось у VI чи VII кл., і вони під чужими пашпортами влаштували десь на селі бондарню, щоб мати легальне становище, а головне завдання їх було — наближення до народніх мас, єднання з народом, пропаганда. Хлопці з захопленням віддались праці. Скільки було чистого ідеалізму в їх змаганнях, скільки живого почуття любови до народу! Але недовго довелося їм жити в рожевих мріях: хтось із селян, що їм вони раді були б і життя своє віддати, зробив донос на них, і всіх їх заарештовано й відвезено до Петербурга. Там їх тримали більш року, в славній Петропавлівській кріпості, а коли процес скінчився, то багато з них виправдано й випущено на волю під догляд поліції. І Маковієва виправдано майже зовсім. Ніхто з цих хлопців не думав усе ж таки закидати свою колишню працю, свої думки. Почувши від Олександра, що ми »сідаємо на землю«, як тоді говорилось, і сідаємо без »толстовства«, а з чисто народницькими змаганнями на українському ґрунті, він попросив Олександра прийняти його за справжнього робітника, тим більше, що після довгого сидіння в тюрмі йому треба було пожити на лоні природи. Він справляв таке гарне вражіння своєю щирістю, чистотою своєї душі, що Ол. Ол. без жадних вагань згодився з ним на спільну працю на хуторі. Від тієї самої хвилі повстала між ними щира приязнь. Це була така гарна, правдива, чиста серцем людина, що ми всі троє скоро справді