жили по братерському, не ховаючи один від одного жадної думки, жадного почуття. Він працював у нас на хуторі просто з якимось захопленням; часто був стомлений працею, переживав гіркі розчарування, але не покидав діла і не відступав ні на крок від своїх завдань.
Скоро ми переконалися, що для того, щоб справді мати вплив на населення і перемогти його недовіря до »панів«, потрібні роки постійної праці. Як побачимо далі, ми з чоловіком відійшли, відступили від занадто тяжкої праці, пішли шукати легких шляхів, а він, наш Коля, залишився, і щоб міцніше звязати себе, одружився з простою жінкою, Настею Пучковою, мамкою моєї доні. Це було одно з найнещасливіших подруж, що я знала. Жінка їла Колю і мучила ревнощами і докорами за злидні, що в них вони жили. Коля мучився страшенне, але не сходив із свого шляху. Коли 1880 року зроблено замах на життя Романових на залізниці недалеко від стації Доч, Маковієва без жадних фактичних підстав заарештовано і заслано до Сибіру, куди пішла за ним потім і його жінка з своєю першою, нешлюбною дочкою, і з малою дитиною, дочкою Маковієва. На засланні Маковієв осліп. Це було щось страшне, коли згідно з якимсь актом амнестії, він повернувся до нас у Херсон: це вже була ненормальна людина, в одній із стадій прогресивного параліжу. Ми знов зєднались наче в одну родину, були цілими днями вкупі, я водила гуляти нашого безталанного сліпця. Влаштували ми його у давнього приятеля його Рябкова. Але як ми всі не старалися полегшити йому його тяжкі переживання, Коля був свідомий свого стану, і одного ранку, добувши револьвера якимсь, і досі мені незнаним способом, скінчив своє безталанне життя, від початку до кінця освітлене одною ідеєю, одним шляхетним змаганням поліпшити долю народа, — хоч би ця праця й вимагала найтяжчих жертв.
Повертаюсь до попереднього. Шукаючи всяких способів, щоби зблизитися з населенням, я прийняла пропозицію знайомих бабів піти гуртом на прощу до Києва. На прощу баби ходять завжди весною, між Великоднем і Трійцею, коли саме на городі все вже впоране, а на полі працювати та полоти ще не час. Склався невеличкий гурток під проводом одної вже досвідченої прочанки, що знала всі церкви у Києві та що в якій треба
