Але наскільки Жебуньов гаряче любив своїх товаришів і всіх, хто прихильно ставився до української справи, настільки він умів і палко ненавидіти гнобителів українського народу. Памятаю, одного літа, кільканадцять років пізніше, Жебуньов гостював у Алешні. Привезли з Добрянки пошту. Жебуньов вибіг на веранду, де вся наша велика родина саме пила чай, у руках у нього петербурзький часопис. »Плєве вмер, Плєве вмер«, кричить він сам не свій з радости. — »Хіба-ж не гріх радіти з смерти людини?«, — з докором зупиняє його моя люба небога Зіна, вся пройнята христіянською любовю й милосердям до всіх людей.
»Гріх? — перебив її в запалі Жебуньов, — одного злісного, шкідливого гада менше, а Ви — гріх!«[1].
Живучи отак на хуторі, ми, звісно, ще не передбачали, що кожному з нас судила доля, і жили в тій щасливій гармонії, коли всі, захоплені однією думкою, мають багато спільних нахилів, коли всі спільно радіють з найменшого успіху справи. Та крім того, всі були ще молоді, повні віри в свій ідеал. Восени на хуторі нас одвідали деякі видатні діячі революції. Здіймалося питання про обєднання діяльности революційних партій і земських лібералів. Цю думку особливо підтримував Петрункевич і його друга жінка, графиня Паніна, але брат мій О. Ліндфорс ставився до цього з недовірям. »Ми, земці, — казав він, — можемо працювати, лише йдучи шляхом еволюції і заховуючи певну пошану до державних законів. Молодь ніколи не вдержиться на цьому шляху, ніколи не буде щирою з нами, легальними діячами, і кожний момент може вибрикнути який-небудь цілком революційний, а то й терористичний акт, і тоді загине й усе те, що ми розпочали«. З другого боку чимало революціонерів ставилося також цілком негативно до єднання з »лібералами« — навіть слово це вони вимовляли з погордою. Але обидві сторони хотіли висловити свої думки, зясувати завдання — може й до чогось спільного договоритися. Постановлено скликати у Києві зїзд представників ріжних ліберальних і революційних гуртків та напрямків, і цей зїзд відбувався у грудні 1878 року.
Нас тоді вже не було на хуторі. З наближенням хо-
- ↑ Міністра внутрішніх справ Плєве забив Сазонов у 1904 р. — Ред.
