Ми, Українцї американської землї, хоч відірвані від старого краю, хоч дїлить нас велике море і чужі держави, все почуваємо в собі живу звязь з нашими заморськими братами, все цїкавимо ся подїями в нашій вітчинї, все раді би знати, чим тїшать ся і чим смутять ся наші далекі земляки. І цїкавимо ся не лише теперішними справами нашої України, але і її давною історією, славними дїлами наших прадїдів, давими радостями і муками, які пережив наш нарід.
А найбільше ми любимо слухати про козацькі часи, коли наш нарід скинув з себе польське ярмо і сьміливо почав бороти ся за свободу рідної землї. Найгарнїйші спомини приносять Українцеви часи, коли Богдан Хмельницький, найславнїйший козацький гетьман, підняв повстанє проти Польщі і задумав визволити з довгого ярма цїлий наш нарід. Сї часи тим більше дорогі для нас, що тодї вперше прийшли козаки до Галичини і зворушили нарід до боротьби за наші права, — від сеї пори наш нарід почав змагати до гарнїйшої будуччини. Рік, в котрім се стало ся 1648 р. коли Богдан Хмельницький підняв повстанє проти Поляків і перший раз прийшов до Галичини, се рік, про який не можна забути Українцеви. В 1648 роцї Галичина збудила ся до нового житя.
Не було добра між нашим народом в Галичинї за польського панованя. Селяни були в великій нуждї і неволї, не вільно було хлопови виходити з свого села, не вільно купувати нїде землї, не вільно женити ся чи йти замуж по своїй волї, не вільно посилати сина до школи, не вільно записати своє майно дїтям. Селянин мусїв працювати цїлими днями на панськім ланї під канчукм оконома, — а за те не мав навіть що з'їсти, мешкав у нужденній хатї, жив без просвіти, в голодї і холодї. Ще й пани знущали ся над людьми, за що небудь били-катували, збиткували ся над селянськими жінками, зводили на лиху дорогу бідні дївчата. По містах бу-
