ман навчав усю дорогу: „Як крикну: направо! — то ви всі хиліться праворуч; а як крикну: наліво! — то й ви наліво. Тоді нема чого боятися, щоб віз перекинувся“.
Другий раз весною обїздить пані Кисілевська села й міста на Поділлі — Мокрошин, Бережани, Журавно. Сніги розтопилися, води порозливалися по ярах і долинах, наче річки; коні западали в ями снігу: треба пороном Дністер переїсдити, а він розлився, як море, швидкий та сердитий. Їде пані Кисілевська оглядати нові організації — і яка сила люду зібралась! Забула про всі небезпеки дороги й бадьоро, весело повчає людей, як жити організовано, одне одному допомагати, заводити ріжні промисли, „Рідну Школу“ підтримувати, горілку забути, коршми позамикати, заводити кооперативи, дітей плекати по дитячих садках. Цілий плян життя вимальовує перед господарями й господинями якогось далекого, занедбаного культурою села. Жінки бадьоро беруться реалізувати цей плян, і темне, злиденне життя освітлюється надією, вірою в можливість вийти з темноти до того світла, до якого веде їх О. Кисілевська…
Так ростуть на терені многостраждальної Галичини жіночі організації, село оживає, росте свідомість, забобони никнуть, жінки випростовуються з колишньої неволі, стають громадянками свого села, справжніми виховницями своїх дітей.
Поїде пані Кисілевська геть — та слова її не губляться: приходить „Жіноча Доля“, і там також лунає той мужній заклик: „До праці!“
„Гей на село!“ — кличе пані редакторка правдиво інтеліґентну молодь на зелені левади — шукати на них здоровля, розваги: — „Нарід вас жде; тож щиро, весело увійдіть в круг народу“. Вона закликає звертати велику увагу на виховання селянських дітей, селянської молоді, на відкриття читалень, на улаштування культурно-національних свят: Шевченка, Франка, „Свята Матері“. Вона пропонує не ходити втертими шляхами: „Не шукайте заробітку по висохлих джерелах, а оглядайтеся, чого від вас жадає нова хвиля, йдіть їй назустріч. У розумної людини праця повинна дати не лише хліб, а й почуття, що вона живе корисним членом свого суспільства. Тільки така праця не забє в вас духа, не підірве звязків з народом, не зробить вас сухою непотрібною для живого пня галузкою“. Вона клопоче за фахові ремісничі школи, за курси куховарські, господарські й інші. Вона добре розуміє, яку лиху біду переживають у наші часи
