чипа його на каторзі, друга в далекім Сибіру. І не одна українка так само сміло пішла їх слідами в політичну боротьбу за волю свого народу, як н. пр. Ольга Бесараб, що згинула вже майже на наших очах, в наші часи.
Та не один лише шлях веде нарід до визволення і не одною політичною боротьбою осягається воно. Є ще шлях освіти — нарід конає в неволі, поки він темний. І за освіту вхопились наші жінки. Розпочався новий рух до науки, домагання вступу до високих шкіл для жінок, а насамперед допущення до такої гуманістичної науки, як медицина. А коли московський державний уряд не задовольнив цих вимог, жінки тікали до Ціриху в Швайцарії і там вчились та приглядались до вільного життя швейцарського люду.
Вертались наші дівчата з Швайцарії з поширеним світоглядом і організовано вимагали дома в Києві таких високих шкіл або тимчасових курсів, які б дали жінкам можливість не лише вчитися, але й зайняти вчительські посади, щоб потрохи завоювати собі економічну незалежність.
І з якою радістю вітали ми наших перших учительок в гімназіях — Єгунову (в Одессі) та цілу низку достойних гімназіяльних учительок у Києві!
Але за освітою не губили наші дівчата (в 70–80 роках) і головної мети — вияснення національно-політичних завдань на користь усе тої самої мети: визволення народу. В Києві організується гурток дівчат, під головуванням визначної курсистки Доброграєвої, який працює над своєю політичною самоосвітою. Дівчата мають свою бібліотеку, зносяться з Драгомановим, ширять його закордонні твори, декого із своїх членів посилають на село на народню працю.
І ось в 90 роках появляється між нами перша справді вчена жінка Олександра Єфименкова, що пише власні ориґінальної праці з історії; вона вносить в ці досліди нову течію: історія є життя народу, а не лише факти урядової чинности. Вона перша осягає посаду професора спочатку на Бестужевських курсах в Петербурзі, а потім при Харківському університеті.
Тимчасом при першій організації українського театру виявляються надзвичайні драматичні артистки на українській сцені, а між ними, як зірка, світить Марія Заньковецька, що так глибоко зрозуміла душу української селянки і так по-мистецьки виявила усі її почуття.
Багато дали жінки-письменниці для української лі-
