Чотирнадцять літ минуло, як умерла відома галицька письменниця й громадянка-діячка — Наталія Кобринська, й усе жіноцтво в Галичині присвячує її памяті свої щирі вдячні спомини.
І пройде ще кілька десятиліть, а її так само будуть згадувати з пошаною й подякою, бо вона не є звичайною талановитою письменницею, яких багато виступає в українській літературі, вона була піоніркою жіночого визволення в Галичині, а хто прокладає нові шляхи для культурного розвитку суспільства, той назавжди вписує своє імя в історію того народу, якому він відкрив нові обрії в його поступових змаганнях.
Наталія Кобринська своєю громадською працею дійсно відкрила нове джерело культурних скарбів для свого народу: вона закликала галицьке жіноцтво скинути з себе кайдани темноти, економічної залежности, моральної пригноблености, сміло йти до знання, до духової й економічної незалежности, й на цьому шляху виявити усі свої до того часу приспані творчі сили та нести їх на добро свого народу. Як і кожній піонірці, Наталії Кобринській довелось пережити чимало тяжких розчарувань, подолати великі перешкоди, переслідування від тих людей, на яких вона могла б числити, як на помічників. Але вона все це перемогла, й наслідки тої перемоги у всіх на очах: українське жіноцтво в Галичині можна визнати одним з найбільш поступових по своїх скарбах, так і по його громадській організованості. Праця Наталії Кобринської дала певні корисні для українського народу результати.
Наталія Кобринська, з роду Озаркевичів, народилась 1851 р. в с. Белелуї, де її батько був священником і послом до віденського парляменту. Родина була і заможна і культурна, але по звичаю тих часів Наталю не посилають ні до якої школи (та їх майже не було для дівчат), а виховують дома. Вона рано захоплюється читанням, читає Турґєнєва,
