Ось як добре розуміла свої завдання редакторка „Першого Вінка”, і як вона сміло зустрічала і критику, і насмішки, і просто лайки, якими тогочасне суспільство Галичини обкидало її шляхетні змагання.
Кобринська продовжувала свою працю. В 1893 р. вийшов 2-й збірник в м. Стрию під заголовком „Наша Доля” і 3-й під тим самим заголовком в 1896 р. у Львові. У цих двох останніх збірниках ми вже не бачимо творів наддніпрянок (окрім Ганни Барвінок), але зміст набирає більшої ріжноманітности. Окрім красного письменства жінки оглядають літературу західно-европейську, дають статті публіцистичні й етноґрафічні. Кобринська і тут виясняє жіноче питання і наприкінці 3-го випуска „Нашої Долі“ дає дуже цікавий „Фейлєтон”, де вона присвячує кілька цікавих для нас слів смерті М.РДрагоманова, як „велику болючу страту”: „Під оживляючим промінем його всесвітних ідей, стаючих в обороні слабших проти сильних, набрало відваги і галицьке жіноцтво і піднесло свою справу. Драгоманів не слідив за жіночим питанням, та все ж таки вчинив тому питанню не малу прислугу”[1].
Серед усіх цих літературно-видавничих заходів Кобринська не забуває за свою головну мету — можливість для жінки освіти, яка одна може забезпечити їй її визволення. В 1890 р. з її ініціятиви галицькі українки вносять до Державної Ради петицію про дозвіл жінкам вступати до університетів. В 1891 р. вона скликає жіноче віче, на якому складають петицію за основання першої жіночої гімназії. Під її ж таки впливом в галицькому соймі появився внесок за допущення дівчат до клясичних гімназій. Одночасно Кобринська виступає, як перша піонірка організації дитячих селянських охоронок і від імени редакції „Нашої Долі“ друкує „відозву до руського жіноцтва” в справі охоронок. Там закликає жінок закладати товариства з метою організації по селак охоронок, чим дійсно жіноцтво виконало б велику культурну місію. Тут ми вже бачимо в Наталі Кобринській не лише феміністку, а народничку, що ясно розуміється в потребах селянського життя й закликає жінок йти до селян, допомогти їм. Але й ці раціональні змагання Кобринської викликали в пресі і в тогочасному галицькому суспільстві постійні протести й докори.
В 1904 р. Кобринська переїздить із Болехова до Львова з тою думкою, щоб там видавати жіночий часопис для шир-
- ↑ Див 3. в. „Наша Доля“. Фейлєтон, ст. 117.
