— 15 —
ничим. Але „Народ” і його молоді адоранти якраз не підхопили тої провідньої думки питання жіночого”. (Див. „Наша Доля”, кн. І. ст. 3. 1893 р.)
Та й без цієї допомоги невеличкий гурток жінок навколо Кобринської енергійно проводив у життя свої вимоги щодо поширення їх освіти — добуваються до університетів і вищих шкіл, організують жіночі гімназії, (це мало й національне значення, — щоб українки не були примушені ходити до польських „конвіктів”); добиваються поширення можливости зарібку для жінок — права на рівну працю з чоловіками.
„Економічна тіснота, — каже Кобринська, — викликує якраз питання жіноче в Галичині й шукає дороги, щоб вийти з дотеперішнього невигідного становиска жінки в родині.”
Але економічної рівноправности жінки ніде, ніколи не піддержували чоловіки; вони завжди бачили в цьому питанні щось для них самих дуже шкідливе; саме життя найкраще навчало жінку, як завоювати собі економічну незалежність, якою зброєю поширювати собі терен для потрібного зарібку.
І на галицькому жіноцтві можна прослідкувати цю поступову еволюцію, насамперед в найбільш численних верствах суспільства, себ-то серед дочок духовенства. Поперше, взялися вони до шкільництва. Учительство в ті часи одно вважалося почесним заняттям для жінки без засобів до життя. Далі кинулись до почти та телєґрафів. Потрохи вступали в торг, вдови по священниках відкривали маленькі крамниці, вступали скарбничками до „Народньої Торговлі”, почали пробувати себе в літературі (хоч воно в ті часи не давало заробітку), в перекладах, в етнографічних студіях. Жінки почали працювати біля народньої освіти — і вже в 90-х роках можна бачити, оскільки вони спричинились до загально просвітнього поступового руху, який котився так жваво в Галичині наприкінці XIX і при початку XX. вв. І через те цілком зрозуміло, що Кобринська, закінчуючи свої замітки про всі перешкоди, насмішки, протиакцію, якими преса, партії та поодинокі визначні діячі осипали її працю і все жіноче визвольне змагання, тішиться й великими наслідками своєї роботи: „Кождий признасть, що при таких обставинах, при такім малім нумерично проценті руської інтеліґенції, почуттю до загальних справ нашого жіноцтва, — яка целика мусить бути живучість того питання, сильна ідея, котра його оживлює, сильна та ясна ціль, коли серед таких умовне лиш зовсім не зникла, але заєдно побільшається група людей, котрі ті ідеї ширять.”
