Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— 17 —

III.

Кобринська своєю діяльністю, і громадською, і літературною, виступила, як апостол ідеї визволення жінки, і внесла в свою літературну творчість усю ту правду, щирість, якою осяяне все її життя.

Літературна творчість Кобринської має в собі два моменти: перший цілком реалістичний, високомистецький, і другий, коли Кобринська захоплюється українським фолькльором і хоче внести в літературу казково—символічний елємент. Своїми літературними працями Кобринська теж не мало причинилася до розвитку нашої жіночої справи.

Тяжко зважити в такої гармонійної людини, як Кобринська, яка її праця — чи літературна, чи громадська — дала більш користи для її улюбленої справи жіночого самовизволення і взагалі для соціяльного розвитку рідного їй суспільства. Вона писала так, як робила, усе — щиро й правдиво.

Оглянемо її літературні твори. (Грушевський подає такий хронольоґічний список творів Кобринської: 1) „Шумінська” — 1883 р, 2) „Задля кусника хліба” — 1884 р., 3) „Судія” — 1885, 4) „Як стара Янова їхала залізницею від Коломиї до Бурштина” — 1885, 5) „Виборець” — 1889, 6) „Жидівська дитина” — 1890, 7) „Перша учителька” — 1892, 8) „Lebeslanung” — 1892, 9) „Св. Миколай” — 1893, 10) „Ядзя і Катруся” — 1890, 11) „Відьма” — 1993, 12) „Душа” 1898, 13) „Рожа” — 1897, 14) „Чортище” — 1898, 15) „Блудний метеор”, — 16) „Омен” — 1899, 17) „Брати”, друковане в 1921 р.) Далі йдуть численні публіцистичні та критичні статті Кобринської, її реферати, промови й недруковані речі).

Перше оповідання Кобринська написала на пораду одного Січовика віденського, який сказав їй: „Пишіть про те, про що говорите і як говорите”. Вони саме вели розмову про становище матері в родині. Кобринська найкраще знала родинне життя священників і написала про нього. Оповідання це зветься „Дух часу”, цілком справедливо, бо старенька Шумінська, жінка священника, нарікає, як „дух часу” розбиває всі її бажання про кращу долю її дітей, як він одводить їх від традиційних, віками протоптаних стежок, на нові, не досить зрозумілі для старенької, на її думку, мало забезпечені форми життя. Все оповідання — це спогади старої; ця проста форма вабить читача своєю безпосередністю, правдою. Ви так і бачите цю стареньку коло вікна з панчохою в руках, чиє життя все віддане дітям, так і пройшло в цій хаті в клопотах, в любові до своїх дітей, які ось

Наші визначні жінки ч. 2.