му це не дуже потрібно, а тим, яким ні читати ні робити не можна — що їм ще одна дудка в очереті? В Росії хочу завести школу дитячу, це буде корисніше для людей, а писання ні до чого не доводить“…
Аж тільки 1867 р. покидає вона Париж і повертається в Петербурґ; але застає в ньому вже інші часи, інші настрої. „Основа“ — український місячник, де розпочалась праця М. В., була закрита; українці розвіялись, не було центра, Шевченко вмер, Опанас Маркович також умер. Залишилась Марія Олександрівна з малим сином удовою без усякого матеріяльного забезпечення. Російські поступові журнали влада також переслідувала; каса їх все була порожня. Але М. В. не упала духом, вона мала друга в особі свойого брата в-первих — відомого російського письменника Пісарєва. Недокінчені свої українські твори сховала в скриньку до слушного часу, а прийнялась за переклади — недурно ж вона володіла 8 мовами.
Та не довго вона прожила вкупі з Пісарєвим, не довго тішилась його щирою ласкою. Він помер, утонувши майже на її очах. Зосталась вона самісінька зі своїм Богданком, для нього працює над перекладами, над своїми оповіданнями в російській мові.[1]
Організувала гурток молодих жінок біля журнала „Переклади найкращих чужомовних письменників“, видає дуже і гарні поступові книжки, ілюстрованого Жюля Верна, романи Е. Шатріяна, багато іншого. З цього часу М. В. цілком відходить від українського руху, не цікавиться українською літературою, не визнає наших культурно-політичних змагань. Її укоханими книжками стають твори грецьких та латинських клясиків Тацита, Горація, Аристофана, кохається в Біблії, Корані, Талмуді.
Правда, що в 70-тих роках і самий рух український тяжко переслідувано; наказ 1876 р. цілком придушив на Україні всю культурну справу — і мистецтво, і літературу.
В кінці 70-тих років душею Марії Маркович опановує якесь суцільне розчарування; вона перестає писати і по-російськи. Виходить заміж за п. Лобач-Жученка і з чоловіком покидає Петербурґ. Чоловік, що її дуже кохав, везе її до себе на Кавказ.
- ↑ Найкращі з них появилися друком в „Отечественних Записках.“ Це „Живая душа“, „Записки причетника“, в „Глуші“, „Тепле гніздечко“ і ін.
