твори і українські і російські і їй доводиться з приводу цього воювати з цензором — те, що вільно друкувалось в 60-их роках, тепер ставало нецензурним.
Марія Маркович мала добре, чуле серце; рада була всім допомогти, але постійні грошеві труднощі постійні злидні дратували її, особливо, коли вона залишалася самітня, безпомічна. По своїй освіті, по розуму це була визначна жінка, особливо в ті часи, коли не існувало високих жіночих шкіл, тай у гімназіях наука була обмежена.
Я бачилась з Марією Олександрівною в Петербурзі в 1874 р. Це була імпозантної краси жінка, вже коло 40 літ. Видаючи Шевченкового „Кобзаря“, мій чоловік прохав її написати свої спомини про великого поета, який так її любив. Вона сиділа перед нами така спокійна, така величня, а чудові очі якось мрійно дивились, наче в те далеке минуле — коли то вже проминули може найкращі дні її бурхливого життя. Потім ці очі з безмірною ласкою переходили на сина Богдана з виразом матерньої гордости: що ось то якого гарного, стрункого парубка виплекала вона сама, своєю вдовиного працею. І дивлячись на цю вродливу паню в чорному вбранні, таку горду, я дивувалась, — як змогла вона так глибоко, так правдиво зрозуміти душу нашої селянки і так клясично просто її вималювати.
Що сказати про її твори? Вона виступила зі своїми „Народніми Оповіданнями“, цілком незалежна від впливів попередніх українських письменників. Від Шевченківської романтичної лірики в творах М. В. література українська перейшла до соціяльної прози. Перше, ще вражало в її оповіданнях, це її чудова мова. Куліш у передмові до 1-го видання її оповідань пише: „Живучи поміж селян, (автор) прислухався до їх розмов з великою увагою і що вони поміж себе розказували, те він і пише, розказує про нарід, люблячи і шануючи його“. Він знаходить у М. В. репродуктивний талант. Але Шевченко більш правдиво каже, що ці „Оповідання“ — це не просто фотографії, а творча синтеза, себто з окремих спостережень М. В. творила типи, при чім постійно виявлявся поетичний відблиск реального життя.
Кожна тема має свій кольорит (напр. „Інститутка“, „Два сини“), інший ритм мови, а постаті в кожному оповіданню мов вирізьблені. М. В. справді перша створила в українському письменстві форму новель, яку пізніше обробили Федько-
