Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дружжя („Лихо не без добра“); в інших виявляє жінки, охоплені коханням, якому вони ціле своє життя немов співають хвальний гимн. Кохання, серед горя, недолі, безпросвітности життя селянської жінки, стає її єдиним промінням щастя, світлом, яке хоч раз на життя та освітлює його, як то є в оповіданнях „Русалка“, „Не було змалку, не буде й до останку“, і в інш.

Цікаво, що силу кохання Г. Барвінок спостерігає не лише в жіночій душі, а і в душі літнього чоловіка, який вдруге оженився. Сам вдовий і оженився зі вдовою і ось як він розбирається в своїх неясних ще для нього почуттях:

— „Чого ж це воно мені так? І весь той сум мов чарами відвело мені. І на возі мені не сидиться. Ліпше б я пішов поміж нивами по обміжках, слухав би, як жито шумить, і грає колосом. Що вже там ні говорить небіж, я його не слухаю — у мене в оку жита, жита хвилясті… Таке мені приваджується, що Бог його знає й що, а сам такий чогось добрий зробився“!

І підо впливом цього почуття любови старий вдовець робить добро свойому небожеві і вбогій вдові сусідці, і старцеві божому, а Ольга жінка його кохана „з перед очей не сходить“. („В осени літо“).

Так прекрасно виявила тут Барвінок не лише вплив кохання на душу чоловіка, а й те душевне поріднення селянина з природою, яке завжди панує в хліборобському побуті.

Чудовий тип цілком український виводить Г. Барвінок в старому дідові баштанникові („Русалка“), який сам приняв до себе маленьку дівчинку, що зявилась з жита, мов русалочка, і якої усі люди жахалися. А він, той дід самотній, на свойому степовому баштані упадав коло неї, як коло рідної дитини, і так щасливо ділили вони сухий хліб в свойому курені і радісно жилось обом, аж поки смерть діда не осиротила вдруге гарної безталанної русалочки.

Такі то цікаві постаті виступають під пером письменниці на тлі правдивого селянського побуту і в духовій красі їх безпосередньої вдачі.

В 1901 р. українське громадянство святкувало ювілей сороклітньої літературної праці Ганни Барвінок — „Поета Жіночої Долі“, як зве її Б. Грінченко (див. Літ. Наук. Вістн. 1900 р. кн. IX).